На зло матері привела в дім безхатька з вулиці — і завагітніла… Лікарі не повірили своїм очам, коли побачили, КОГО вона народила!

Ідея, звісно, була абсолютно божевільною, але Софія вже дуже яскраво уявляла, який грандіозний скандал зчиниться у їхній квартирі. Чомусь саме сьогодні вона була настільки виснажена морально, що їй захотілося зробити цей бунт, незважаючи ні на що.

Вона підійшла до найближчого кіоску, купила великий стакан гарячої кави, свіжу випічку і простягнула їх змерзлому хлопцю. Павло ніяково подякував, його очі на мить блиснули вдячністю, і він почав жадібно їсти. Софія, скориставшись моментом, обережно завела розмову.

— Павле, як ти взагалі тут опинився? Чому не працюєш? Де твій дім?

Хлопець густо почервонів. Було видно, що йому вкрай незручно відповідати на такі питання.

— Так склалося життя, не дуже хочеться згадувати, — зітхнув він. — Мати сильно п’є. Почалися постійні скандали, бійки, а потім мене просто виставили за двері. Тепер блукаю світами. Документи зникли, а без них нікуди не беруть. Ночую, де доведеться — то на вокзалі, то на теплотрасі гріюся… — вимовив він із такою гіркою посмішкою, що в Софії стислося серце.

Дівчина раптом відчула потужну хвилю жалю до цієї людини, яка волею жорстокої долі опинилася на узбіччі життя. Вона, майже не роздумуючи, випалила:

— Ходімо до мене. Я нагодую тебе нормальною гарячою вечерею, приймеш душ, виспишся в теплі.

Павло здивовано підняв на неї очі, не вірячи своїм вухам.

— Тільки є одна маленька умова, — продовжила Софія. — Скажемо моїй мамі, що ти — мій наречений. Інакше вона нізащо не пустить тебе на поріг. Ти мені просто підіграй. Якщо тобі не сподобається або набридне цей цирк — завжди зможеш піти. Ніхто тебе силоміць не триматиме.

Вона трохи нервово поправила шарф.

— Ти допоможеш мені, а я — тобі. Мати просто не дає мені дихати, постійно контролює, з ким я знайомлюся. Усе їй не так, всі не такі. Спить і бачить, що я приведу додому якогось столичного мільйонера.

Незнайомець на мить замислився. Його погляд став трохи яснішим, і він, ледь помітно усміхнувшись, відповів:

— Тобто, ти вирішила на зло мамі притягнути безхатька у квартиру? Ну, план так собі, якщо чесно. Але… дякую за таку добру пропозицію. Знаєш, я, мабуть, погоджуся. Я вже так змерз у цьому бетоні, що кісток не відчуваю. Хоч відігріюся трохи.

Софія відчула, як на душі в неї раптом стало якось світліше і легше. Вона завжди була надзвичайно емоційною натурою, звикла йти за покликом серця, а не холодного розуму. Мрії про вигідний шлюб чи багатого спонсора, які так плекала її мати, саму Софію зовсім не хвилювали. Для неї фундаментом завжди були щирість, любов та взаєморозуміння. Рішуче взявши розгубленого хлопця попід руку, Софія впевнено покрокувала додому.

На очах у здивованих перехожих ця дивна пара попрямувала до її під’їзду.

Як і очікувалося, Людмила Миколаївна зустріла їх, м’яко кажучи, не надто привітно. Жінка давно страждала від підвищеного тиску, перенесла тяжкий інфаркт і отримала інвалідність.

Лікарі з Інституту серця наполегливо рекомендували робити операцію із заміни клапана. Але де звичайній родині взяти такі шалені гроші на лікування? Життя давно перестало приносити Людмилі Миколаївні хоч якусь радість. Її найзаповітнішою і, мабуть, єдиною мрією було побачити свою доньку успішною та щасливою.

Усе своє життя вона перебивалася випадковими підробітками, намагаючись нашкрябати копійки на базові продукти та оплату космічних рахунків за комуналку. До старості здоров’я остаточно посипалося, і хвороби одна за одною нагадували про себе. Звісно, жінка панічно боялася, що донька повторить її важку долю.

У молодості вона сама пережила дуже гіркий досвід першого чистого кохання. У результаті залишилася абсолютно сама, з розбитим серцем і дитиною на руках. Її нинішній ідеал щастя був вкрай прагматичним: Софія живе в розкоші, заміжня за успішним бізнесменом, і тоді мати могла б спокійно відійти у вічність.

Але її буквально паралізувало від шоку, коли вона побачила поруч із Сонею цього обірваного незнайомця. Він виглядав вкрай недоглянутим, у брудному одязі та з неохайним волоссям. На обличчі Людмили Миколаївни миттєво відобразилася ціла палітра емоцій: від німого здивування до відвертого, пекучого обурення.

Проте донька вдала, ніби зовсім не помічає цього.

— Мамо, познайомся. Це Павло, мій наречений. Тепер ми будемо жити тут разом, у нього зараз тимчасові труднощі з житлом. Ти ж не проти, правда? — максимально бадьоро сказала Софія, обертаючись до хлопця.

— Ну чого ти стоїш як укопаний? Проходь, роздягайся, почувайся як удома, — додала вона з теплою усмішкою.

Мати, невдоволено і важко сопучи, злісно процідила:

— Доню, коли ти вже перестанеш усіх цих волоцюг до хати тягнути? У нас, між іншим, квартира, а не благодійний притулок для бездомних!

Згорбившись і важко зітхнувши, Людмила Миколаївна грюкнула дверима своєї кімнати.

Софія тим часом не зважала на протести. Вона швидко насмажила цілу сковорідку картоплі з лісовими грибами, і вони з Павлом неймовірно смачно та щільно повечеряли. Потім вона відправила його у ванну, закинула всі його речі в пральну машинку і показала місце для ночівлі.

— Ось тут, на розкладачці, і будеш спати. Зараз я тобі постелю все свіже.

Павло, глибоко занурений у свої думки, насолоджувався гарячою водою і відчуттям чистої постелі.

«Оце так… Ніколи б не подумав, що почну цінувати такі прості, але такі життєво важливі речі», — думав він, затишно вмостившись під ковдрою.

Він кинув дуже теплий, сповнений вдячності погляд на Софію і тихо сказав:

— Дякую тобі величезне, моя добра феє. На добраніч!