Рятуючи незнайомця на галасливій вулиці, вона запізнилася на співбесіду! Та, переступивши поріг офісу, просто завмерла…

Смакуючи ароматний напій, Валерія подумки репетирувала кожне слово. Вона збиралася обов’язково згадати про свої почесні грамоти як найкращого працівника місяця в мережі супермаркетів Білої Церкви. А ще — розповісти про додаткові бонуси, які вона отримувала за перевиконання планів продажу та грамотну оптимізацію поставок. Ці досягнення мали вагу, і вона була готова це довести. Вона на мить заплющила очі, роблячи глибокий вдих, а коли відкрила їх і знову поглянула у вікно, щось раптом прикувало її увагу до тротуару навпроти.

На протилежному боці вулиці, під нещадним серпневим сонцем, коли повітря здавалося густим, немов кисіль, якийсь літній чоловік раптово зупинився. Його обличчя спотворила гримаса гострого болю, він судомно схопився за груди і, не втримавшись на ногах, безсило сповз по цегляній стіні будинку просто на розпечений асфальт.

Не вагаючись ні секунди, Лєра залишила недопитий чай, кинула на столик кілька зім’ятих купюр і кулею вилетіла з кав’ярні. Спритно ухиляючись від потоку машин на жвавій дорозі, вона підбігла до чоловіка. Йому вочевидь було дуже зле. Перехожі продовжували йти повз, занурені у власні проблеми, і навіть не повертали голів у бік бідолахи. Серце Валерії боляче стиснулося від цієї крижаної байдужості мегаполіса.

— Чоловіче, ви мене чуєте? Подивіться на мене! З вами все гаразд? — стурбовано запитала вона, падаючи навколішки просто в пил поруч із ним.

Він лише тихо застогнав, міцно притискаючи до грудей добротний шкіряний портфель, наче це була його остання зачіпка за життя. Лєра обережно відклала його сумку вбік і тремтячими пальцями послабила тугий вузол дорогої шовкової краватки, щоб дати легеням більше повітря. Вихопивши зі своєї сумочки пляшку води, вона піднесла її до його білих, пересохлих губ.

Спека того дня була просто нестерпною, від асфальту так і пашіло жаром. Серце літньої людини просто не витримало такого випробування вогнем.

— Таблетки… у моєму портфелі, — ледь чутно, хрипким пошепки промовив незнайомець, намагаючись сфокусувати погляд на її обличчі.

Валерія миттєво почала нишпорити в його шкіряній сумці. Її власні руки відверто трусилися від адреналіну, поки вона не намацала на самому дні маленький пластиковий флакончик. Вона ледь впоралася з тугою кришкою і витрусила дві крихітні пігулки, але вони вислизнули з ослаблих пальців чоловіка і впали на тротуар.

— Зачекайте, тримайтеся, зараз дістану ще, все буде добре, — швидко заспокоювала вона його, витрушуючи нову порцію.

Вона максимально обережно поклала таблетки йому під язик, притримуючи його підборіддя, щоб він міг їх проковтнути. Лєра не вірила власним очам: сотні людей проходили поруч, а людина буквально боролася за життя посеред вулиці. Світ продовжував байдуже крутитися далі, не сповільнюючи ходу.

— Мені викликати швидку? Я зараз наберу 103! — запитала вона, вже витягаючи телефон.

Він повільно похитав головою, не відкриваючи очей, і жестом попросив почекати. Шлунок Валерії скрутило від страху — а що, як він помре просто тут, на її руках? Але минали хвилини, ліки почали діяти, і поступово його дихання стало рівнішим, а на бліді щоки почав повертатися ледь помітний здоровий рум’янець.

Коли чоловік нарешті зміг самостійно рухатися, вона дбайливо допомогла йому піднятися, підтримуючи під лікоть, і довела до найближчої лавочки на зупинці. Він дістав з кишені чисту хустинку, витер піт із чола і для певності поклав під язик ще одну пігулку.

— Вам уже краще? Може, все ж таки лікарів? — з надією запитала Лєра, не відходячи ні на крок.

— Набагато краще, дитино, — відповів він, спромігшись на втомлену, але дуже щиру посмішку. — Я Станіслав.

Він простягнув їй руку, і його потиск виявився напрочуд міцним.

— Валерія, — відповіла вона, відчуваючи, як її власне серце починає заспокоюватися. — Я дуже рада, що встигла.

Випадково глянувши на свій наручний годинник, вона ледь не зойкнула. Серце впало кудись у порожнечу — час її співбесіди вже минув. Вона безнадійно запізнилася на ту саму зустріч, від якої залежало все її майбутнє.