«Бабка ти, Олю!» – мій чоловік зібрав речі і покинув дружину з дитиною заради молодої красуні… Але несподівано втрутилася доля!

Він ретельно поголився, одягнув свій найкращий костюм і вирушив на Позняки. Біля станції метро “Осокорки” Тимур купив розкішний букет червоних троянд, сподіваючись, що цей жест розтопить серце Олі. Поки він ішов знайомим маршрутом до її новобудови, у голові без упину прокручував зворушливу промову.

Він планував стати на одне коліно, сказати, що все усвідомив, попросити вибачення за свою дурість і запропонувати почати все з чистого аркуша. “Зрештою, у нас є спільний син Данилко, — заспокоював себе Тимур. — Заради дитини вона обов’язково мене пробачить. Жінки люблять, коли чоловіки визнають свої помилки”.

Ось він піднявся на знайомий поверх. Серце гупало в грудях. Тимур натиснув на кнопку дзвінка і завмер з букетом та черговою голлівудською усмішкою.

Замок клацнув, двері повільно розчинилися. Але на порозі стояла зовсім не Оля.

Перед Тимуром височів статний, симпатичний і дуже впевнений у собі чоловік у домашньому одязі. Він окинув поглядом розгубленого гостя з квітами, миттєво оцінив ситуацію і ледь помітно усміхнувся самими куточками губ.

— Забудь цю адресу, приятелю. Тобі тут більше не раді, — спокійно, але крижаним, безапеляційним тоном промовив незнайомець.

І перш ніж Тимур встиг хоча б відкрити рота чи видавити з себе слово, важкі двері квартири глухо зачинилися просто перед його носом, залишивши його наодинці з трояндами та розбитим життям.