— Я поспішаю! — А нащо поспішати на свій же похорон? — вигукнула мені навздогін чорнява ворожка…

Він намагався дихати максимально повільно й непомітно, притискаючись спиною до прохолодної цегляної стіни. І саме в цей момент двері ресторану рвучко відчинилися. На терасу вийшла пара середнього віку. Вони зупинилися буквально за метр від його схованки, щоб викурити по сигареті. Олександр із полегшенням видихнув, зрозумівши, що його не помітили, і потроху почав заспокоюватися.

Того літнього дня у приміщенні “Золотого Каштана” на повну потужність працювали кондиціонери. Створюючи приємну прохолоду всередині, вони видували гаряче повітря на терасу. Коли пара вийшла на перекур, вони не захотіли відходити далеко від відкритих дверей, звідки тягнуло приємним холодком, і зупинилися якраз біля декоративної пальми. Вони почали розмову, навіть не підозрюючи, що за густим листям просто зараз ховається жива людина.

Сашкові відразу не сподобалася манера спілкування цих двох. Вони були занадто самовпевненими, розмовляли різко й збуджено жестикулювали. Хлопець терпіти не міг конфліктів і зазвичай уникав будь-яких скандальних ситуацій. Він розумів, що ці люди не знають про його присутність, але їдкий тютюновий дим, який вони випускали прямо в його бік, серйозно заважав дихати і змушував очі сльозитися.

Олександр почувався вкрай некомфортно, стоячи в ролі мимовільного шпигуна, але його ніяковість миттєво переросла у справжній шок, коли розмова незнайомців набула надто особистого й моторошного характеру. Тепер молодому чоловікові було не просто незручно — йому було страшно покинути своє укриття. Він боявся, що пара підніме галас, якщо побачить, що хтось підслуховував їхню секретну бесіду.

Ось так мимоволі Олександр став свідком діалогу, який назавжди змінив його життя. Жінка — доглянута, з холодним, сталевим поглядом і дорогими прикрасами — та її супутник, огрядний чоловік із підозріло-напруженим виразом обличчя, обговорювали свої темні справи.

— Головне, щоб вона зайвого не бовкнула, — процідила жінка з ноткою роздратування у голосі. Її слова пролунали в повітрі, мов зловісне попередження.

Пара заговорила про якусь дівчину, яку потрібно суворо контролювати щодо вживання алкоголю. Жінка була дуже категоричною:

— Треба цьому хлопчику, її нареченому, прямо сказати: їй не можна багато пити. Нехай стежить за її.

Очевидно, вони планували якось використати згаданого юнака. Вести його всліпу, як маріонетку, як цапа-відбувайла для своїх махінацій.

— Ми швиденько на нього всі папери переоформимо, зробимо фіктивним директором, — продовжувала жінка своїм крижаним тоном. — Потягнемо максимум пів рочку, а потім купимо їм путівку кудись подалі. Наприклад, у закритий віп-комплекс у Карпатах. Гори, дикі ліси, стрімкі скелі… А там, знаєш, нещасний випадок. З ким не буває? Туристи часто губляться.

Вона розробляла цей жахливий план із такою буденністю, ніби йшлося про купівлю хліба в супермаркеті. Її партнер, здавалося, був трохи напружений від такої ідеї і запропонував альтернативу:

— А може, все-таки прямо у весільній подорожі це зробити? Навіщо тягнути цілих пів року? Мені ці “хвости” в бухгалтерії зараз поперек горла стоять.

Жінка на мить замислилася, затягнулася сигаретою, погоджуючись із пропозицією чоловіка, і з цинічною посмішкою додала:

— Ну, можна йому і такий подаруночок одразу після весілля зробити. Дочка сама ж казала, що він просто наївний дурник. От і подивимося, наскільки.

Тим часом Олександр, який стояв за пальмою, не вірив власним вухам. Він уважно прислухався до кожного слова, вловлюючи інтонації. Його охоплював зростаючий жах від усвідомлення того, що якась невинна людина зовсім скоро стане жертвою цієї безжальної машини. Серце хлопця просто завмерло, а по спині побіг холодний піт, який не мав нічого спільного зі спекою.

Невдовзі жінка та чоловік докурили, загасили недопалки в попільничці й попрямували назад до зали з кондиціонерами.

“От же ж не пощастило комусь, — подумав Сашко, обережно виходячи зі схованки. — Не хотів би я опинитися на місці цього наївного хлопця”. Він подумки подякував долі за те, що його присутність залишилася непоміченою, витер обличчя хустинкою, натягнув на себе найщирішу посмішку, на яку був здатен, і відчинив центральні двері тераси.

Але як тільки Олександр підійшов до замовленого столика, де вже зібралися друзі та родина його нареченої, його охопило відчуття повного паралічу. На мить він навіть онімів, відчувши, як земля йде з-під ніг. За столом, усміхаючись йому назустріч, сиділи його майбутні тесть і теща.

Усе б нічого, але ж саме вони… саме ці двоє людей усього хвилину тому стояли внизу на терасі і холоднокровно обговорювали свій злочинний план! А тією самою жертвою, тим “наївним дурником”, якого мали відправити в Карпати на вірну смерть, очевидно, мав стати він сам!

“О, Боже мій…” — промайнуло в голові Сашка. Його свідомість відмовлялася приймати цю реальність.