У розпал весілля я помітила щось дивне з моїм шампанським — і прийняла несподіване рішення… Просто поміняла місцями бокали!

Вона різким, агресивним рухом висмикнула свою руку з його хватки і, сильно хитаючись з боку в бік, цілеспрямовано попрямувала до зони з десертами. Саме там, на окремому святковому візку, гордо височів наш весільний торт — розкішний п’ятиярусний кондитерський шедевр, прикрашений тонкою роботою з їстівних квітів, який коштував дорожче, ніж моя стара машина.

— Мамо, ні! Стій! — крикнув Данило, розуміючи, куди вона йде.

Але Кароліна вже опинилася там. Вона стояла впритул до візка, розхитуючись на босих ногах. Її очі були неприродно широко розплющені, а погляд залишався абсолютно порожнім і безумним.

— Яка ж неймовірна краса… — повільно протягнула вона.

А потім, не кліпнувши оком, просто простягла обидві руки вперед і з силою відірвала величезний шматок ніжного бісквіта прямо з нижнього ярусу нашого торта. Конструкція хиталася, квіти посипалися додолу.

— Мамо! Що ти робиш?! — не своїм голосом закричав Данило, кидаючись до неї.

Але Кароліна не слухала. Вона жадібно запхала половину шматка просто собі до рота. Солодкий ванільний крем миттєво розмазався по всьому її обличчю, забруднивши ніс, щоки та підборіддя. Вона знову дико, нестримно засміялася з повним ротом, схопила ще одну велику жменю липкого крему і різко, з розмаху кинула її просто в натовп гостей.

Важкий шматок бісквіта з мастикою полетів у повітря і влучив прямо в дорогу шовкову сукню якоїсь поважної гості з боку нареченого. Жінка відчула удар, подивилася на брудну пляму на своїх грудях і пронизливо, істерично закричала.

І ось тієї миті почався абсолютний, неконтрольований хаос.

Роман і Данило кинулися до неї одночасно з двох боків, намагаючись силоміць відтягнути Кароліну від розтерзаного десертного столу. Вона відчайдушно відбивалася від них обох, дряпаючись своїм манікюром, продовжуючи істерично реготати і хапати руками нові шматки знищеного весільного шедевра.

Усі триста гостей як по команді підскочили зі своїх місць. Кілька чоловіків кинулися допомагати Данилу та Роману, інші ж, навпаки, злякано задкували до стін. Камери смартфонів не припиняли блимати, фіксуючи кожну секунду цього божевілля.

— Хтось негайно викличте швидку! — почула я крізь галас відчайдушний, зірваний крик своєї мами.

Бенкетна кімната попливла перед моїми очима, стіни ніби почали звужуватися. Я мертвою хваткою вчепилася в край скатертини, намагаючись усвідомити реальність і масштаб того, що зараз бачу. Кароліна врешті-решт остаточно втратила рівновагу, вислизнула з рук чоловіка і впала спиною прямо в купу розчавленого крему біля візка. Її ексклюзивна сукня від іменитого італійського дизайнера тепер була суцільно вкрита липкою білою мастикою, крихтами та пом’ятими цукровими трояндами. Вона лежала на підлозі і все ще тихо, моторошно хихикала, але цей звук ставав дедалі слабшим. Її повіки обважніли, а очі почали закочуватися під лоб.

— Кароліно! — Роман упав перед нею на коліна прямо в бруд. Його руки нещадно тремтіли, коли він намагався поплескати її по щоках. — Що з тобою діється?! Що ти таке прийняла?! Кажи мені!

— Нічо-о-о-го… — ледь чутно промуркотіла вона у відповідь. Її слова остаточно перетворилися на нерозбірливу, тягучу кашу. — Я нічого не брала…

У цей самий момент Данило повільно обернувся і подивився на мене через усю залу. Його обличчя було маскою абсолютного, нищівного нерозуміння, глибокого болю і первісного страху. Наші погляди зустрілися посеред цього розгромленого, знищеного свята. Я повільно підвелася зі стільця, відчуваючи, як сильно тремтять мої коліна, ледь утримуючи вагу тіла. Господи милосердний, що ж я наробила?

Поруч зі мною знову матеріалізувалася перелякана Юля.

— Лоро, що відбувається? — її голос зривався на плач. — У неї інсульт? Чи якийсь напад?

— Я не знаю, — прошепотіла я зблідлими, сухими губами.

Але я брехала. Я знала. Я абсолютно точно і беззаперечно знала, що саме зараз відбувається. Кароліна Астахова просто відчувала на собі всю руйнівну дію того самого препарату, який вона з такою холоднокровною турботою приготувала для мене.

Бригада приватної швидкої допомоги примчала за лічені хвилини — сирени вили на всю околицю маєтку. Медики з валізками пробігли через залу і швидко завантажили Кароліну, яка вже майже повністю втратила свідомість і лише тихо стогнала, на жорсткі ноші. Три сотні гостей розступилися і в гробовій, напруженій тиші спостерігали за цією жахливою сценою. Роман без зайвих слів застрибнув у карету швидкої разом із дружиною, і двері за ними зачинилися.

Данило залишився стояти посеред зруйнованого залу абсолютно сам. Його дорогий весільний смокінг був безнадійно перемазаний липким кремом на рукавах і грудях. Він стояв з опущеними плечима і виглядав настільки розбитим, загубленим і вразливим, що моє серце стиснулося від провини. Я підійшла до нього на ватних, неслухняних ногах.

— Данило… — тихо покликала я.

Він повільно повернувся до мене. Його сірі очі блищали від нестриманих сліз, які він навіть не намагався приховувати.

— Я нічого не розумію, Лоро, — його голос ламався. — Вона ж майже не п’є алкоголь. Вона завжди контролює себе. Я ніколи, чуєш, за все своє життя ніколи не бачив її такою. Це не моя мати.

— Нам треба негайно їхати до лікарні, — так само тихо, але твердо сказала я, беручи його за забруднену руку.

Він лише мовчки кивнув, наче перебував у глибокому трансі. Наше розкішне, вимріяне весілля офіційно закінчилося. Гості поспіхом, намагаючись не дивитися нам в очі, збирали свої речі і розходилися до машин, тривожно перешіптуючись між собою. Дехто з них усе ще тримав у руках розблоковані телефони — я була впевнена, що вони вже публікують гарячі дописи про найскандальніше весілля десятиліття. Мій найідеальніший, найсвітліший день перетворився на найгірший, найбрудніший кошмар.

Але глибоко всередині себе я розуміла: це був не мій кошмар. Це був персональний кошмар Кароліни. І десь на самому дні підсвідомості тоненький, холодний голосок уперто й беземоційно нашіптував: Вона заслужила на це. Вона свідомо хотіла знищити тебе. Вона сама це з собою зробила. Але зараз, дивлячись на свого зломленого чоловіка, який ледь стримував істеричні ридання посеред руїн нашого свята, я з крижаним жахом подумала: а чи не зробила я щойно найбільшу, найжорстокішу і найфатальнішу помилку у своєму житті?

Довгий коридор сучасної приватної клініки зустрічав нас стерильністю. Він пахнув їдким медичним антисептиком і специфічним ароматом перепаленої кави з дешевого автомата в кутку. Я сиділа на жорсткому пластиковому стільці поруч із Данилом. На мені досі була моя весільна сукня. Це тонке ручне мереживо, яке ще сьогодні вранці здавалося мені вінцем краси і символом нового життя, тепер відчувалося на тілі як безглуздий, брудний карнавальний костюм з якогось іншого, давно забутого минулого.

Моя мама сиділа по інший бік від мене, міцно і надійно тримаючи мою крижану руку у своїх долонях. Батько нервово, з важким зітханням міряв кроками лінолеум коридору, не знаходячи собі місця. Юля поїхала на таксі до моєї старої орендованої квартири, щоб привезти мені якийсь нормальний, зручний одяг.

Данило не зронив жодного слова вже понад годину. Він просто сидів, низько схилившись уперед, спершись ліктями на коліна і повністю сховавши обличчя в долонях. На рукаві його ідеального смокінга досі засихав солодкий ванільний крем від нашого торта. Андрій сидів навпроти нас, притулившись потилицею до стіни; його молоде обличчя було блідим, змарнілим і посірілим від страшного хвилювання. Роман зник за важкими дверима палати інтенсивної терапії, куди відвезли Кароліну, і досі не повертався.

А я сиділа і без упину, раз за разом, прокручувала в голові одну й ту саму плівку: витончена рука свекрухи над моїм келихом, дрібна біла пігулка, що стрімко падає на кришталеве дно, моє миттєве, інстинктивне рішення поміняти келихи місцями.

Я мусила комусь про це розповісти. Цей тягар розривав мене зсередини. Я повинна була сказати Данилу правду прямо зараз. Але щоразу, коли я відкривала рота, щоб почати, липкий, паралізуючий страх перекривав мені дихання. А що, як він мені категорично не повірить? Що, як він у стані шоку вирішить, що я просто цинічно брешу, намагаючись перекласти на його матір провину за власну жахливу помилку? Що, якщо це зізнання зруйнує наш шлюб ще до того, як він по-справжньому почнеться?

— Родина Астахових? — раптом пролунав над нами втомлений чоловічий голос.