Колишній спецназівець помітив тьмяне світло у хуртовину. Те, кого він знайшов у лісі, змусить вас повірити в диво…

Він перерізав її одним точним рухом, намагаючись максимально контролювати падіння. Тіло старого важко осіло в його міцні руки. Чоловік виявився напрочуд важким, попри всю старечу крихкість, приховану під тонкою зимовою курткою. Орест обережно опустив його на землю. Сніг голосно хруснув під їхньою спільною вагою.

Обличчя врятованого було сильно загостреним, щоки запали, а сива щетина буквально примерзла до блідої шкіри. Орест миттю стягнув одну рукавицю і знову притиснув теплу руку до шиї старого. Пульс був дуже слабким. Навіть слабшим, ніж хвилину тому.

— Скіф. Поруч, — тихо, але надзвичайно владно наказав господар.

Пес гавкнув один раз, підтверджуючи команду. Його пухнастий хвіст став жорстким, мов палиця. Собака уважно сканував нічний ліс, ніби чекаючи, що темрява будь-якої миті завдасть удару у відповідь. Орест негайно повернувся до другої мотузки.

У цей напружений момент його ліхтарик випадково вислизнув із кишені куртки. Він сильно вдарився об зледеніле коріння смереки. Почувся неприємний хрускіт скла. Яскравий промінь блимнув і назавжди згас, залишивши їх лише у тремтливому світлі старої гасової лампи.

Слабке, золотисте світло продовжувало хитатися на вітрі. Воно відкидало довгі, химерні тіні на білосніжний килим. Орест подивився на цей вогник, і його дихання мимоволі прискорилося. Це маленьке полум’я нагадало йому зовсім іншу, далеку ніч. Далеко за межами цих мирних гір.

Він знову подумки опинився на передовій. Розбита індустріальна зона замість засніженого карпатського лісу. Його група тоді обережно просувалася крізь суцільні руїни, які проковтнула темрява. Десь попереду так само мерехтіло світло — майже така сама тьмяна лампа.

Орест сильно заплющив очі, зусиллям волі заганяючи болючий спогад назад у підсвідомість. Він не мав права зараз втрачати контроль над реальністю. Полум’я карпатської лампи знову схилилося під натиском шквального вітру, відчайдушно борючись за своє життя.

Чоловік затамував подих, ірраціонально злякавшись. Йому здалося: якщо це світло зараз згасне, ці люди також розчиняться в холодній темряві назавжди. Він простягнув руку, турботливо прикриваючи полум’я від поривів вітру. Тепло приємно обпекло його замерзлі пальці навіть крізь тактичну рукавицю.

Він швидко перерізав другу мотузку. Жінка м’яко впала просто в його надійні обійми. Її шкіра була холодною і гладкою, мов порцеляна. Очі, напіввідкриті від слабкості, ковзнули по обличчю рятівника, але не змогли чітко сфокусуватися. На її довгих віях іскрився свіжий іній.

Її посинілі губи ледь помітно ворухнулися. Вирвався лише тихий, переривчастий шепіт — щось дуже схоже на чоловіче ім’я. Орест нахилився ближче, намагаючись почути.

— Не говоріть зараз нічого. Ви тепер у повній безпеці, — заспокоїв він.

Він обережно поклав її поруч із чоловіком на сніг. Потім швидко зняв із себе теплу тактичну куртку, щоб надійно накрити їх обох. Їхній власний одяг був занадто вологим і тонким для ночівлі в суворих зимових горах. Сам він залишився у флісовій кофті, миттєво відчувши укус морозу.

Орест потягнувся до рації на поясі, сподіваючись викликати рятувальників. Але з динаміка почувся лише безкінечний білий шум. Хуртовина надійно заблокувала будь-який зв’язок із зовнішнім світом. У нього залишалося небагато варіантів для дій.

Нести їх обох до машини крізь глибокі замети було б занадто довго. Треба було знайти тимчасове укриття десь зовсім поблизу. Він поглянув у бік гірського хребта. Там, крізь пелену снігу, виднівся слабкий контур чогось рукотворного. Це могла бути та сама стара хатина лісника, про яку він пам’ятав.

Скіф знову різко гавкнув. Цього разу це була максимальна концентрація уваги. Голова розумного пса швидко повернулася на захід, мокрий ніс нервово сіпався, аналізуючи запахи. Сліди незнайомців на снігу вели саме в тому напрямку.

Орест присів, уважно вивчаючи відбитки. Сніг ще не встиг їх повністю замести. Це означало, що ті, хто залишив стареньких у біді, пішли зовсім недавно і могли бути десь поруч. Він повільно оглянув лінію дерев, покладаючись лише на тьмяне мерехтіння врятованої гасової лампи.

Навколо нічого не рухалося. Ветеран важко ковтнув крижане повітря. Металевий присмак адреналіну знову осів на язиці. Той, хто скоїв цей злочин, міг усе ще спостерігати за ними з густої темряви лісу.

— Скіфе, — прошепотів він команду. — Очі.

Собака тепер стояв поруч із двома нерухомими тілами. Він був безмовний, наче кам’яна статуя, захищаючи їх від невидимої загрози. Орест відчув дивну вдячність до цієї благородної тварини. Це була та сама суміш глибокої поваги та надійної залежності, яку відчувають справжні напарники.

Він знову перевірив стан старого чоловіка. Груди Василя піднялися один раз і завмерли на тривожно довгий час. Потім піднялися ще раз, але значно повільніше і слабше. Орест негайно притиснув два пальці під щелепою врятованого, шукаючи життєвий ритм. Серцебиття запнулося, а потім, здавалося, зупинилося зовсім.

— Давай же, тримайся, батьку, — просичав Орест.