Колишній спецназівець помітив тьмяне світло у хуртовину. Те, кого він знайшов у лісі, змусить вас повірити в диво…

— Вони йдуть сюди, — пошепки сказав Орест родині. Вуха пса підтверджуюче сіпнулися.

На іншому кінці кімнати Василь уже сидів абсолютно рівно.

— Це ті самі люди? Хто йде? — стривожено запитав старий.

Орест завагався лише на коротку мить, вирішивши сказати правду.

— Це не допомога. Нам треба змінити позицію.

Марія заворушилася на матраці. Її слабкий голос затремтів від хвилювання:

— Тоді нам треба негайно йти звідси.

Орест ствердно кивнув. Він розстелив на підлозі свою стару топографічну карту масиву Ґорґани. Він знав її напам’ять ще з часів давніх тренувальних таборів.

— За цим гірським хребтом є глибокий, прихований яр, — швидко, але максимально спокійно заговорив він, вселяючи впевненість. — Він веде круто вниз, до старої широкої лісовозної дороги. Якщо ми зможемо пробратися туди до повного сходу сонця, ми відірвемося від переслідувачів.

Василь насупився, оцінюючи свої мізерні сили.

— Ти справді думаєш, що ми зможемо пройти так далеко по снігу?

Орест подивився на них з величезною повагою. Два тендітні тіла, чиї кістки згиналися під вагою прожитих років, але чий дух залишався незламним. Він змусив себе тепло усміхнутися.

— Я бачив, як звичайні люди долали набагато більші труднощі заради своїх близьких. Ми обов’язково впораємося. Я буду поруч.

Скіф видав дуже тихий гавкіт і підійшов до задніх дверей. Орест почав швидко і зібрано пакувати речі. Залишки води у флязі, медичні бинти, сірники. Його рухи були ідеально відточеними, економними. Навіть відчуваючи потужний прес адреналіну, він рухався як людина, що повністю контролює ситуацію.

Василь потягнувся до своєї старої лампи, бажаючи взяти її з собою. Орест обережно похитав головою.

— Вона занадто яскрава зараз. Світло видасть нашу позицію як на долоні.

Але старий вчепився в неї ще міцніше, не бажаючи залишати свій талісман.

— Тоді який взагалі сенс нести в серці світло, якщо ми ховаємося від нього в темряві? — філософськи запитав він.

Марія з великими труднощами змусила себе встати. В її сіро-блакитних очах з’явилося щось дуже гостре і ясне, що остаточно пробилося крізь туман забуття.

— Іноді, — сказала вона твердим голосом, — випробування даються нам, щоб показати нашу справжню силу. Можливо, це світло дано нам не для того, щоб ми бачили стежку. А для того, щоб хороші люди змогли побачити нас.

Орест повільно і з полегшенням видихнув. Щось дуже важке назавжди зсунулося з мертвої точки глибоко в його зраненій душі.

— Тоді давайте зробимо так, щоб нас побачили саме правильні люди, — рішуче сказав він. Він повернувся до вівчарки. — Скіфе. Веди нас!

Вони обережно вислизнули через запасні задні двері лісничівки. Морозне повітря миттєво вдарило їх по обличчях, бадьорячи. Сніг тут був досить глибоким, але м’яким. Він ідеально і безшумно глушив їхні квапливі кроки. Небо трохи прояснилося, дозволивши вузькій смужці місячного світла освітлювати їм шлях до порятунку.

На крутому схилі глибокого яру Орест вів свою крихку групу вниз. Вони повільно спускалися до самого дна засніженої карпатської долини. Його дихання було частим і важким від колосального фізичного навантаження. Скіф надійно тулився впритул до його ноги, кожні кілька секунд професійно озираючись назад на стежку.

Старенькі йшли мовчки, майже повністю виснажені, але не здавалися. Їхня гасова лампа м’яко погойдувалася в руках Василя, мов маленьке, надійне сонце. Вони зупинилися біля величезного поваленого стовбура смереки, щоб перевести подих. Повітря тут, внизу, було чистішим, а крізь рвані нічні хмари яскраво проступали зорі.

На якусь коротку, благословенну мить нічні гори здалися їм майже мирними і привітними. А потім, слабкий, але безпомилково впізнаваний, пролунав новий звук. Це була довга, глуха нота, що попливла морозним повітрям здалеку.

Орест різко повернувся в бік долини, затамувавши подих. Це був сигнал клаксона. Автомобільний гудок, звук якого дивом пробився крізь завивання вітру. Марія з надією підняла голову.

— Ти чуєш це? Хтось нас шукає!

Він ствердно кивнув, вдивляючись у темряву.

— Це може бути хтось із найближчого селища. Або поліція.