Те, що вона почула за дверима спальні, змусило її по-іншому поглянути на шлюб…
«Ну як же я міг так безглуздо вляпатися?» — з гіркотою думав він, важко чалапаючи по розбитому тротуару. Здавалося б, ще якийсь місяць тому все його життя було просто ідеальним. Дружина щовечора покірно готувала смачний наваристий борщ, молода коханка Світлана солодко мріяла про їхнє спільне майбутнє, а сам він у мріях бачив себе поважним господарем елітної нерухомості на Подолі. А що він має зараз? Два симетричні синці під очима, абсолютно порожні кишені й цілком реальну перспективу спати на сіні в маминому сараї, слухаючи мекання кіз.
Раптом у кишені куртки різко завібрував телефон. На яскравому екрані висвітилося знайоме ім’я — «Світлана». Віктор кілька секунд вагався, дивлячись на екран, але все ж приречено натиснув кнопку відповіді:
— Чого тобі ще треба? — втомлено запитав він.
— Слухай сюди уважно, невдахо, — різко і без передмов почала вона. — Я тут трохи охолола і передумала тебе просто так виганяти. Даю тобі рівно один тиждень. Сім днів, щоб повернути мені всі мої гроші. Інакше, присягаюся, я не жартую — піду до найкращого адвоката в місті. І до твоєї дорогоцінної Алли заодно завітаю, хай знає в деталях, як саме ти її підставив!
— Та я ж тобі клянуся, я не винен, що вона мене так підло обдурила! — знову жалюгідно заскиглив чоловік.
— А мені на це глибоко начхати! Час пішов! — жорстко гаркнула Світлана і кинула слухавку, обірвавши зв’язок короткими гудками.
Віктор зупинився біля цілодобового яскравого кіоску з шаурмою. Густий, пряний запах смаженого м’яса немилосердно дражнив його порожній шлунок. Але, подумки порахувавши свою нещасну решту, він із сумом усвідомив, що може дозволити собі хіба що цигарки. Він простягнув у віконце зім’яту купюру, купив найдешевшу пачку і нервово запалив. Чоловік стояв на вітрі, затягуючись гірким димом і пустим поглядом дивлячись, як він швидко розчиняється в густому, сірому київському небі.
«Треба терміново щось вигадати, — гарячково міркував він. — Може, спробувати позичити в кума з Борисполя? Чи все ж таки поїхати до Алли, впасти на коліна і благати про прощення?». Він допалив цигарку до самого фільтра й спересердя жбурнув недопалок у брудну калюжу біля кіоску. У стомленій голові крутилися сотні думок, і кожна наступна здавалася ще безглуздішою за попередню.
Повернутися до законної дружини? Та вона його швидше з вікна викине, ніж стане вислуховувати ці жалюгідні виправдання. Поїхати до матері в село? Але там на нього чекає лише холодна стара хата з пічкою, яку треба розпалювати дровами, і нескінченна, багатогодинна лекція про те, «який він бовдур і як усе життя собі зіпсував». Кум із Борисполя? Той сам вічно в боргах як у шовках, ледве зводить кінці з кінцями. Хіба що наллє безкоштовно склянку міцного самогону для гіркої втіхи.
Віктор важко опустився на холодну дерев’яну лавку біля автобусної зупинки. Він порожнім поглядом спостерігав, як пізні жовті маршрутки з гудінням проносяться повз нього в бік Позняків. У животі жалібно бурчало від голоду, а в голові поступово визрівав найвідчайдушніший із планів. «А що, якщо справді піти до Алли й чесно їй усе розповісти? — майнула жалюгідна надія. — Скажу їй правду: що ця Світлана мене жорстоко шантажує, що я насправді — просто невинна жертва трагічних обставин. Може, серце в неї не кам’яне, пожаліє? Ну, хоча б заради наших спільних дітей?».
Він на мить заплющив очі і яскраво уявив собі цю картину: ось він стоїть перед дружиною з винуватим, побитим виглядом, а вона дивиться на нього з розумінням і, можливо, навіть мовчки наливає йому тарілку гарячого, свіжого борщу, як у старі добрі часи. Але ця ілюзія миттєво розбилася, щойно він згадав її сьогоднішній крижаний, переможний погляд і той важкий вишитий капець, що так влучно прилетів йому під око.
«Ні, — сам до себе похитав головою Віктор. — Краще вже до Світлани на колінах повзти і благати про відстрочку. Хай кричить, хай б’ється, але вона хоча б не така диявольськи хитра й прорахована, як моя Алла».
А тим часом на іншому кінці міста, у світлій, пахнучій свіжим ремонтом новій квартирі на Подолі — тій самій, що була завбачливо оформлена на маму, — сиділа Алла. За великим панорамним вікном рівномірно гудів вогнями нічний Київ. Жінка зручно вмостилася в м’якому кріслі, повільно попиваючи дороге червоне вино з витонченого кришталевого келиха. Вона з теплою, щирою усмішкою переглядала на смартфоні свіжі фотографії своїх дітей, які саме весело бавилися на подвір’ї у бабусі в Полтаві.
«Хай тепер цей геній Віктор зі своєю Світланою самі у своєму болоті розбираються, — зі спокійною душею подумала вона, роблячи черговий ковток. — Я своє з цього шлюбу забрала сповна».
Її ідеальний план спрацював без жодної помилки: стара, тісна квартира успішно продана, нова, простора нерухомість у повній фінансовій та юридичній безпеці, а чоловік-зрадник залишився біля розбитого корита з порожніми кишенями. Алла щасливо посміхнулася своєму відображенню у вікні, елегантно підняла келих і тихо, але впевнено промовила в порожню кімнату:
— За моє нове, щасливе життя!
