Те, що вона почула за дверима спальні, змусило її по-іншому поглянути на шлюб…
Алла відчула, як нігті боляче впиваються в долоні. Гнів гарячою хвилею вдарив у голову. Їй хотілося просто зараз вибити ці двері ногою, увірватися до кімнати й влаштувати такий скандал, від якого здригнуться стіни. Але раптом якийсь холодний, розсудливий внутрішній голос різко смикнув її за невидимі струни: «Не поспішай. Спочатку послухай, що буде далі». Вона зробила глибокий вдих, приборкуючи емоції, і залишилася на місці.
За дверима Віктор продовжував скиглити, мов побитий пес:
— Ти просто зовсім не знаєш мою Аллу, Світлано. Повір, якби ти хоч раз побачила її в дії під час гніву, ти б так самовпевнено не посміхалася.
— Ой, Вітько, благаю, не лякай мене цією своєю Аллою! — з відвертим глузуванням протягнула коханка. — Що вона мені зробить? Ну, влаштує істерику, покричить, поб’є посуд. І що з того? Ти ж сам мені розповідав, що вже давно мрієш бути тільки зі мною. Чи я дарма тішу себе цими надіями?
— Та ні, звісно, не дарма, — важко зітхнув чоловік. — Але зрозумій, тут усе надто складно. П’ять років спільного життя в цій квартирі, двоє дітей… Слухай, давай ти краще зараз підеш. Алла справді скоро повернеться, а я категорично не хочу, щоб вона нас тут застукала. Завтра побачимося, я тобі обіцяю.
Алла до крові закусила нижню губу. «От цікаво, що ж ти таке задумав, Вітьку?» — блискавкою промайнуло в її голові. Уяві постала картина: ця чужа жінка розкинулася на їхньому широкому ліжку, вкрита розкішною вишитою ковдрою, яку Алла з такою любов’ю вибирала на ярмарку в Сорочинцях. «Я цю ковдру завтра ж віднесу на смітник!» — категорично вирішила вона. Та розум знову наказав їй не гарячкувати і дослухати цю виставу до кінця.
— А я її зовсім не боюся, — зухвало кинула Світлана. — Хай собі приходить, мені абсолютно байдуже. Може, це їй варто мене побоюватися, а не навпаки. І знаєш, тебе це теж стосується. Мені вже остогидло ховатися по кутках, немов якась дешева злодійка!
— Ти що, зовсім з глузду з’їхала?! — щиро обурився Віктор, зірвавшись на шипіння. — Ця квартира повністю належить Аллі, я тут навіть не прописаний! Якщо вона нас зараз вижене, куди ми підемо? До твоєї орендованої крихітної однушки на Позняках? Чи, може, до моєї матері в село під Бровари, де туалет стоїть надворі, а в сараї мекають кози?
Алла затисла рот рукою, щоб не розсміятися вголос. «Оце так поворот!» — подумки відзначила вона. Пекуча образа поступово поступалася місцем холодному, майже спортивному інтересу.
Світлана за дверима на мить замовкла. Було чути, як вона важко, з явним обуренням видихнула повітря:
— Почекай-но… Що значить «квартира належить Аллі»? Ти ж мені весь час розказував, що це ваше спільне майно! Чому я дізнаюся про такі деталі тільки зараз?
— Та яка різниця, чия вона на паперах? — спробував відмахнутися Віктор. — Ти ж мене не за квадратні метри полюбила, правда?
— Звісно, не за метри, але ж жити нам десь треба! — голос Світлани став різким і колючим. — Я взагалі-то мрію про дітей, а в моїй орендованій халупі на Дарниці ми всі точно не помістимося. Я роками відмовляла собі в усьому, відкладала кожну копійку на власне житло, а ти… Виходить, у тебе взагалі нічого немає за душею?
Алла ледь стримала переможну посмішку. «Оце так, Вітьку, гарно ж ти вскочив!» — подумала вона, жваво уявляючи його розгублену, спітнілу фізіономію. Проте чоловік раптом пожвавився, і в його голосі з’явилися нотки змовника:
— Не панікуй, Світланочко, не все так погано. У мене є геніальний план! Ми з Аллою саме зараз продаємо цю квартиру, щоб купити значно більшу. І от коли нова нерухомість буде офіційно оформлена, за законом це вже буде наше з нею спільне, набуте у шлюбі майно. Розумієш, до чого я хилю?
— Розумію, — протягнула коханка, хоча в її тоні все ще бринів густий сумнів. — І коли ж саме це має статися?
— Скоро, дуже скоро! — гаряче запевнив Віктор. — А тепер давай, вставай і швидко одягайся. Де твої колготки? Чому ти їх постійно кидаєш під ліжко? Алла може прийти з хвилини на хвилину, а в нас ще постіль зібгана!
