Під дощем він допоміг жінці з дитиною — повернувшись зранку, завмер на порозі

Назар схилився над текстом, чіпко вихоплюючи поглядом ключові абзаци.

— Головне — перевір, щоб усі фінансові зобов’язання в гривнях і графіки виплат були прописані максимально прозоро, — суворо зазначив він, не підіймаючи очей від паперів. — Жодних двояких трактувань чи розмитих формулювань. Ми не маємо права на помилку.

— Можете бути спокійними. Після нашої вчорашньої розмови я деталізував кожну кому — від графіка траншів до штрафних санкцій за протермінування, — впевнено відрапортував Тарас.

Тієї ж миті двері безшумно прочинилися, і секретарка Олена внесла до кабінету дерев’яну тацю з двома чашками еспресо. Вона непомітно залишила їх на столі й так само тихо зникла. Назар із вдячністю кивнув услід дівчині й кинув швидкий погляд на циферблат наручного годинника. До початку зустрічі залишалися лічені хвилини. Серце зрадливо пришвидшило ритм.

— Наш сьогоднішній гість відомий своєю мертвою хваткою на переговорах, — обережно попередив юрист, складаючи свої чернетки.

— Я триматиму руку на пульсі, — твердо відрізав Назар.

За годину він уже сидів у просторій переговорній кімнаті свого офісу. Повітря тут здавалося прохолодним і кришталево чистим. На стінах, як данина традиціям, висіли стримані елементи етнодекору — вишиті рушники, що зараз виглядали мовчазними свідками майбутньої інтелектуальної дуелі. Важкі двері відчинилися, і на порозі з’явився Остап Григорович. Львівський підприємець випромінював упевненість, а його широка усмішка здавалася цілком щирою.

— Мої вітання, Назаре Івановичу! — густо й тепло, з нотками фірмової галицької привітності, промовив гість, простягаючи руку для потиску.

— Доброго дня, Остапе Григоровичу. Прошу, сідайте, — Назар ввічливо вказав на шкіряне крісло навпроти себе.

Обмінявшись кількома обов’язковими фразами про київську погоду та дорогу, чоловіки миттєво перейшли до справи. Остап Григорович одягнув окуляри й почав уважно вивчати комерційну пропозицію, час від часу роблячи короткі помітки у своєму блокноті.

— Я детально вивчив ваші напрацювання. Буду відвертим: концепція мене зачепила, — нарешті порушив тишу гість. Його погляд став холодним і оцінювальним, ніби він подумки зважував кожну заявлену гривню. — Проте в мене виникла низка запитань щодо масштабів вашого плану розширення.

— Я готовий дати вичерпні відповіді на кожне з них, — абсолютно спокійно відповів Назар, витримуючи цей погляд.

Наступні кілька годин перетворилися на справжній марафон. Вони препарували умови, переглядали фінансові моделі, сперечалися через дедлайни та прораховували ризики. Назар парирував кожне зауваження, спираючись на жорсткі факти й аналітику, яку збирав і шліфував тижнями.

— Змушений визнати, Назаре Івановичу, ваша далекоглядність вражає, — Остап Григорович нарешті відклав дорогу ручку на стіл. — Стратегія виважена до дрібниць. Я готовий ставити свій підпис.

Коли Назар передавав партнеру свій екземпляр контракту, його пальці ледь помітно здригнулися від шаленого викиду адреналіну та полегшення. Підписи було поставлено. Обмін стриманими, але задоволеними усмішками закріпив успіх.

— Щиро радий, що ми знайшли спільну мову, — видихнув Назар, відчуваючи, як бетонна плита напруги падає з його плечей. Він повертався до власного кабінету з абсолютним відчуттям тріумфу.

Там на нього вже чекав давній друг Богдан. На столі красувалася пляшка елітного карпатського самогону та два кришталеві келихи.

— Ну що, друже, такі речі не проходять повз! Це треба закріпити! — очі Богдана хитро блищали, поки він розливав прозору, тягучу рідину.

— Була мить, коли я справді думав, що ми зайшли в глухий кут, — чесно зізнався Назар, приймаючи келих із рук друга.

— У таких, як ти, не буває глухих кутів, — розсміявся Богдан, зручно вмощуючись у кріслі.

Крізь жалюзі до кімнати вже пробивалося м’яке вечірнє проміння, забарвлюючи стіни в теплі бурштинові тони.

— Твоя правда, Богдане. Ти як у воду дивився, — Назар підняв келих на рівень очей. — Контракт у нас. І це беззаперечна перемога.

— За твій хист, брате! — дзвін кришталю розірвав тишу кабінету. — Я ні секунди в тобі не сумнівався. Ти вмієш витягати козирі там, де інші бачать лише порожній стіл.

Назар зробив повільний ковток. Обпікаюча міцність напою розлилася грудьми, знімаючи залишки стресу.

— Легко точно не було. Цей Остап Григорович — гравець вищої ліги. Довелося вивертатися навиворіт, аби довести йому нашу рентабельність.

— Переможців не судять, — філософськи зауважив Богдан, ставлячи порожній келих. — То які плани на вечір? Пропоную рвонути в «Кнайпу» на Андріївському, знімемо краватки, видихнемо.