«Не йди під вінець, поки не перевіриш його авто», — порадила мені ворожка у дворі. Знахідка змусила її завмерти…

Софія ще раз дуже уважно, досліджуючи кожну деталь, подивилася на себе в дзеркало на повний зріст. У цю саму секунду до неї прийшло чітке, кришталеве усвідомлення: цей новий, яскравий і сміливий образ — це не просто гарний, дорогий одяг чи вдалий суботній шопінг. Це її перший, абсолютно усвідомлений крок до того, щоб назавжди, без жалю позбутися старих, болючих тіней свого минулого.

— Знаєш, Олено… Мені справді потрібно набагато більше, ніж просто гарна, нова сукня. Я хочу нарешті знайти справжню себе, — твердо і дуже серйозно промовила вона.

Олена з глибоким розумінням подивилася на неї і міцно, з неабияким теплом стиснула її долоню. Подруга стояла зовсім поруч, і в її погляді читалася безмежна, найщиріша підтримка, яку тільки можна уявити.

— Ти вже стала на цей шлях, Софі. Ти набагато, у тисячу разів сильніша, ніж сама про себе зараз думаєш, — сказала Олена, ще раз підбадьорливо стиснувши її руку. — Забудь про того недолугого Антона, назавжди викресли його зі свого життя. Він абсолютно, ні на грам не вартий твоїх страждань.

Софія впевнено, дивлячись у дзеркало, кивнула. Вона буквально, на фізичному рівні відчувала, як усередині відбуваються тектонічні, незворотні зміни, ніби багатотонний, задушливий тягар образ нарешті потроху, сантиметр за сантиметром сповзає з її втомлених плечей. Дівчина рішуче, чеканячи кожен крок на підборах, попрямувала до каси, дбайливо тримаючи в руках свої нові скарби — сукню й туфлі.

Цей похід по магазинах перестав бути просто терапевтичною розвагою; він перетворився на важливий, символічний крок у нове, щасливе життя. До повернення тієї втраченої, розтоптаної впевненості, яку Антон так старанно і довго намагався в ній знищити.

Поки привітна дівчина-касир монотонно і швидко сканувала штрих-коди на покупках, Олена не припиняла весело, мов пташка, щебетати, вже плануючи їхній наступний, не менш грандіозний маневр.

— Так, а тепер нарешті настала моя черга! Я теж хочу щось неймовірно яскраве і відверто зухвале, щоб абсолютно всі гості на Сашковій вечірці просто ахнули від подиву і попадали, — безапеляційно заявила вона і, щойно Софія забрала великий фірмовий пакет, стрімко потягнула її до іншого, ще яскравішого відділу.

Там, серед нескінченного розмаїття вішалок, Олена з блискавичною, хижою швидкістю обрала для себе розкішний брючний костюм неймовірного, кричущого кислотно-рожевого кольору, а до нього в ідеальну пару — яскраво-жовті, наче спілі лимони, туфлі човники. Швидко, як ураган, переодягнувшись у примірочній, вона вилетіла в зал і почала театрально, з грацією моделі кружляти перед великим дзеркалом, голосно, по-доброму сміючись.

— Ну, кажи чесно, як я тобі? Достатньо ексцентрично і божевільно для нашої вечірки? — запитала вона, хитро, з прищуром мружачи очі й позуючи, наче зірка на подіумі під час тижня моди.

Софія просто не змогла стримати широкої, надзвичайно щирої посмішки, дивлячись на цей фонтан енергії.

— Ти виглядаєш як справжній, концентрований вибух кольору! Я, чесно кажучи, думала, що ти обереш щось бодай трохи стриманіший варіант, але це настільки в твоєму шаленому, неповторному стилі, що я навіть не дивуюся, — відповіла вона, вкотре з білою заздрістю захоплюючись тим, як легко, невимушено і природно її подруга вміє додавати найяскравіших барв навіть у найсіріші, найдепресивніші будні.

— Життя і так підкидає нам занадто багато темних, холодних і брудних смуг, тож нехай хоча б я сьогодні буду тією самою яскравою плямою на цьому похмурому тлі! — філософськи, з посмішкою парирувала Олена, підхоплюючи з м’якого пуфика свою сумочку. — Ти в нас будеш ідеально вишуканою та елегантною, а я візьму на себе роль тієї божевільної, що всіх розворушить і змусить танцювати.

Вони обидві голосно, дуже від душі розсміялися, і їхній сміх луною рознісся по всьому бутіку. У цю саму хвилину Софія чітко, як ніколи раніше, відчула: маючи таку неймовірну, вірну подругу поруч, їй не страшна абсолютно жодна життєва буря.

Розплатившись за всі оновки, дівчата з неймовірним відчуттям виконаного обов’язку вийшли з просторого торгового центру. Вони несли об’ємні, важкі фірмові пакети, весело перемовлялися й жартували, не звертаючи уваги на перехожих.

— Знаєш, я починаю по-справжньому вірити, що попереду на нас дійсно чекає щось дуже і дуже хороше, — тихо, але з величезною надією сказала Софія, піднімаючи погляд на безкрайнє київське небо, де крізь важкі, свинцеві осінні хмари нарешті почали пробиватися боязкі, але такі теплі сонячні промені.