«Не йди під вінець, поки не перевіриш його авто», — порадила мені ворожка у дворі. Знахідка змусила її завмерти…

Десь у грудях на коротку мить знову боляче, як фантомний біль, ворухнулися токсичні спогади про Антона і їхні зірвані весільні плани, але цього разу вона колосальним зусиллям волі безжально і швидко відігнала їх геть. Галина продовжувала стояти поруч. Вона дуже турботливо погладила доньку по оголеному плечу, і її погляд був сповнений безмежного, затишного домашнього тепла.

— Ти робиш абсолютно правильно, моя хороша дівчинко. Тобі конче треба розвіятися, послухати музику і подихати іншим повітрям, — сказала вона з легкою, дуже підбадьорливою усмішкою. — Але я дуже хочу, щоб ти назавжди, на все своє життя запам’ятала одну річ: відтепер ти сама собі господиня. Ти, а не твої болючі спогади чи хтось із твого минулого. Ти керуєш своїм життям.

Софія вдячно і серйозно кивнула. Ці мудрі, сильні материнські слова наче влили в неї нову, потужну порцію життєдайної енергії. Вона востаннє критично, з ніг до голови оглянула себе в дзеркалі, граційним рухом поправила ідеальну складку на шовковій сукні й підхопила з ліжка маленьку, елегантну сумочку. Тієї ж миті знадвору, з вулиці пролунав короткий, бадьорий звук автомобільного клаксона — Олена, як і завжди, приїхала хвилина в хвилину.

— Все, я побігла! До зустрічі, мам! — весело гукнула Софія, вже поспішаючи коридором до виходу.

— Гарного вечора, люба! Успіхів і повеселися там за нас обох! — луною відгукнулася Галина, з великою любов’ю проводжаючи її поглядом.

Дівчина легкою, граціозною ходою вибігла на вечірнє подвір’я. Олена вже чекала на неї у своєму авто, нетерпляче і дуже радісно махаючи рукою з відчиненого вікна.

— Привіт, неймовірна красуне! — голосно вигукнула подруга, щойно Софія опустилася на зручне шкіряне сидіння й тихо клацнула металевим паском безпеки. — Ну що, ти готова підривати танцпол? Я всіма клітинками відчуваю, що сьогодні буде просто фантастичний вогонь!

Софія щиро розсміялася. Природне хвилювання всередині неї химерно, але дуже приємно змішувалося з гострим, солодким передчуттям чогось незвіданого і захопливого.

— Чесно кажучи, я ще не зовсім упевнена у своїх силах. Але ж ти сама вчора казала, що такі гучні вечірки — це ідеальний шанс кардинально змінити декорації. Тому так, я абсолютно і повністю готова! — відповіла вона, і її серце радісно забилося у пришвидшеному, живому ритмі.

Машина плавно рушила з місця і швидко влилася у щільний вечірній трафік, прямуючи в бік Троєщини, де їхній спільний, давній знайомий Сашко влаштовував гучну, масштабну гулянку у своєму великому, приватному двоповерховому будинку. Софія вкрай рідко бувала на подібних масових, шумних заходах, завжди віддаючи перевагу тихим, затишним вечорам удома за цікавою книжкою чи переглядом старого фільму. Але сьогоднішній день був свідомим винятком із усіх її правил.

Коли вони нарешті вдало припаркувалися біля потрібного просторого двору, потужні, глибокі баси сучасної електронної музики вже відчутно вібрували в прохолодному повітрі, вириваючись із відчинених вікон котеджу. Просторе подвір’я було надзвичайно щедро прикрашене яскравими, різнокольоровими ламповими гірляндами, які створювали якусь кіношну, казкову атмосферу свята.

Гучний, щирий сміх і багатоголосий гомін десятків людей долітали до самої вулиці. Софія раптом відчула, як її тіло мимовільно відгукується на цю потужну, пульсуючу енергію натовпу. Легкий, приємний трепет пробіг уздовж хребта.

Сашко, як завжди гостинний і надзвичайно енергійний господар, зустрів їх просто біля вхідних масивних дверей із неймовірно широкою, щирою посмішкою від вуха до вуха.

— Дівчата, ви навіть не уявляєте, як я безмежно радий вас тут бачити! — радісно вигукнув він, по черзі дуже міцно, по-дружньому обіймаючи обох.

Його непідробна доброзичливість і абсолютна відкритість миттєво розтопили останні залишки скутості та напруги в душі Софії. Вона сміливо, з піднятою головою переступила поріг будинку слідом за енергійною Оленою. Усередині панувала справжня, класична вечіркова метушня: потужна музика пульсувала в чіткому, гіпнотичному ритмі, десятки молодих людей безтурботно танцювали у величезній вітальні, тримаючи в руках яскраві келихи з різноманітними коктейлями. Повітря було густим, воно було наповнене ароматами дорогих парфумів, терпкого червоного вина й чогось невловно солодкого.

— Так, мої красуні, розташовуйтеся і почувайтеся як удома! Там на великому столі є абсолютно все для вашого ідеального настрою! — перекрикуючи гучну музику, гукнув Сашко, вказуючи рукою в бік розкішного імпровізованого бару.

Олена, абсолютно не гаючи ні секунди, спритно підхопила зі столу два високі келихи з холодним ігристим вином і рішуче потягнула Софію просто в самий епіцентр подій — до просторої вітальні, де вже зібралася чимала, розпашіла юрба. Хтось із присутніх хлопців миттєво спробував зав’язати з ними легку, невимушену розмову, але Софія не стала вникати в суть його слів. Її нестримно, наче потужним, невидимим магнітом, тягнуло до самого джерела звуку — до музики.

Вона дуже акуратно поставила свій недоторканий келих на край найближчого скляного столика і, заплющивши очі, почала плавно, вслухаючись у біт, рухатися в такт динамічній мелодії. Вона фізично відчувала, як цей чіткий, потужний ритм пронизує кожну клітинку її тіла, нещадно вимиваючи звідти весь брудний, застояний біль. Кожен її рух був ніби своєрідним древнім заклинанням, що відганяло похмурі думки про минуле. Вперше за весь цей нескінченно довгий і страшний час вона по-справжньому, кожною фіброю душі відчула себе життєрадісною, легкою і вільною.

— Софі, ти мене просто шокуєш і вражаєш! — голосно засміялася Олена, дуже жваво приєднуючись до подруги на імпровізованому танцполі. — Ти ніби зовсім інша людина! Де ти взагалі ховала цю запалочку весь цей час?