Вона пожертвувала всім заради бідного юнака на візку, не підозрюючи, ким він є насправді
Маховик перевірки закрутився миттєво: її телефон прослуховували, а щоденні маршрути фіксували з точністю до метра. Куди ходить, з ким бачиться, що саме говорить — усе лягало у детальні звіти. Дід категорично не хотів ставити на карту щастя єдиного онука, адже власні шрами від зрадженої довіри ще нили в пам’яті. “Інтуїція — це найкращий життєвий радник”, — стиха любив повторювати він сам до себе, наливаючи в чашку чергову порцію гіркої міцної кави.
Рівно за тиждень Василь терміново викликав Дениса до свого кабінету. У центрі столу лежала пухка папка з роздруківками — гіркі плоди тижневої роботи найнятих “детективів”. Юнак переступив поріг, ще навіть не підозрюючи, що за кілька хвилин його ідеальний світ перевернеться догори дриґом.
— Сідай, онуче. Маємо поговорити дуже серйозно, — Василь насупив сиві брови, важко тицьнувши пальцем у стос паперів. — Це стосується твоєї Олени.
— Що сталося, діду? — Денис миттєво відчув, як десь глибоко в грудях неприємно похололо.
— Тільки не гарячкуй, просто вислухай. Я прослідкував за нею. І ось що я знайшов, — дід різким рухом простягнув теку. — Читай дуже уважно.
Тремтячими руками Денис розгорнув документи. Спочатку його мозок відмовлявся сприймати надрукований текст: розшифровки цинічних розмов, нескінченні банківські виписки, астрономічні борги. Олена виявилася далеко не такою простою та щирою, якою хотіла здаватися. Дівчина по вуха загрузла в кредитах — постійно брала позики в “Приваті”, мала великі борги в “Монобанку” і навіть регулярно навідувалася до ломбардів на Позняках.
У матеріалах було чітко розписано, як вона дочиста обібрала свого попереднього хлопця, а тепер методично шукала нового, заможного “спонсора”. Денис підходив на цю роль ідеально: молодий, казково багатий і неймовірно довірливий. В одному з телефонних перехоплень вона відверто реготала з подругою, вихваляючись, що скоро “візьме його в оборот”, офіційно вийде заміж, а потім безжально розведе на гроші, заволодівши частиною родинного бізнесу.
— Як вона могла так зі мною вчинити? — глухо прошепотів Денис, з силою стискаючи кулаки. — Я ж їй вірив, як останній дурень із Борщагівки!
— Не картай себе за доброту, — Василь важко підвівся і поклав теплу долоню на плече онука. — Ми вчасно її викрили. А для тебе це наука: не всім у цьому житті можна безкарно відкривати душу.
Того ж самого вечора розчавлений Денис поставив різку крапку в їхніх стосунках, кинувши неспростовні докази прямо в обличчя зрадниці. Вона спочатку відчайдушно кричала, що все це наклеп і неправда, але, зрозумівши, що маски зірвано, зірвалася на дику істерику й назавжди пішла геть.
Після болючого розриву з Оленою Денис дуже довго не міг оговтатися. Вісім місяців він безцільно існував, блукаючи власною квартирою на Дарниці, наче привид: годинами гортав стрічку новин у телефоні, пив заспокійливий чай із ромашкою та категорично уникав будь-яких гучних компаній. Василь із розпачем бачив, як онукові важко дається ця зрада, але не тиснув на нього — знав, що лише час здатен залікувати подібні рани. “Ти ще зовсім молодий, усе твоє життя лише попереду”, — лагідно розраджував дід, коли навідувався в гості зі свіжими домашніми пиріжками.
Аж ось одного похмурого дня, намагаючись відволіктися від думок, Денис випадково забрів до маленької кав’ярні на Русанівці. Там за стійкою працювала Юля — тендітна офіціантка з акуратним русявим хвостиком і неймовірно щирою усмішкою. Вона завжди віталася так тепло й привітно, ніби весь день чекала на появу саме його.
Непомітно для себе Денис почав заходити туди значно частіше: брав улюблену каву з корицею, сідав за дальній столик біля вікна і мовчки спостерігав, як Юля граційно метушиться між відвідувачами. Її природна простота і доброта манили його змучене серце, як весняне сонце після затяжної холодної зими.
— Добрий день! Вам як завжди, каву з корицею? — сонячно всміхнулася Юля, обережно ставлячи перед ним гарячу чашку.
