Вона пожертвувала всім заради бідного юнака на візку, не підозрюючи, ким він є насправді
Романтична історія закрутилася з шаленою швидкістю, нагадуючи поривчастий осінній вітер на старовинному Подолі. Денис залицявся красиво й самовіддано: кур’єри щодня приносили дівчині розкішні букети прямо додому, вечори минали за столиками вишуканих і затишних кафе на Хрещатику, а ночі ховалися в тінях тихих столичних парків. Його відданість і вміння справити враження швидко розтопили серце Олени, і вона здалася — погодилася на вирішальний крок і знайомство з впливовим дідусем.
Денис буквально світився від нетерпіння, прагнучи якнайшвидше представити Василеві свою обраницю. Доленосну вечерю призначили у просторому старовинному маєтку на Печерську. Від самого ранку дім нагадував розтривожений вулик: хатні робітниці ретельно пилососили густі килими, до блиску натирали фамільні срібні ложки, а з кухні долинали запаморочливі пахощі наваристого борщу з рум’яними пампушками та класичних котлет по-київськи.
У своїй скромній квартирці на Оболоні Олена місця собі не знаходила від хвилювання. Вона гарячково перебирала вішалки із сукнями, раз у раз крутилася перед великим дзеркалом, нервово поправляючи неслухняні локони. “А що, якщо я їм категорично не сподобаюсь?” — панічно думала вона, мимоволі покусуючи нігті. Зрештою, вибір припав на елегантну синю сукню, яка ідеально підкреслювала глибину її очей, і дівчина вирушила назустріч невідомому.
— Радий тебе бачити, моя хороша! — Василь зустрів гостю на порозі, щиро розкинувши руки для батьківських обіймів. Його густий баритон лунав лагідно, наче теплий травневий вітер. — Проходь, сідай до столу, не соромся.
— У вас такий гарний дім, і пахне, як у мами на кухні, — ніяково всміхнулася Олена, обережно опускаючись на м’який стілець. — Я так хвилювалася, думала, ноги не донесуть від страху, але з вами так неймовірно легко!
За вечерею дівчина докладала всіх зусиль, аби зачарувати старого господаря: з непідробною цікавістю розпитувала про його буремну молодість, дзвінко сміялася з кожного жарту. Денис, сидячи поруч, просто розчинявся в моменті, сяючи від щастя через те, що двоє найдорожчих людей так легко знайшли спільну мову. Коли тарілки спорожніли, Василь м’яко попросив онука зайти до його кабінету — старого, заваленого діловими паперами приміщення, просякнутого ароматами міцної кави та благородної деревини.
— Гарна дівчина твоя Оленка, — задумливо промовив дід, по-батьківськи поплескавши юнака по міцному плечу. — Але слухай мене уважно, не поспішай жити. Дівчата — то велика загадка. Не ображайся, я зараз не про неї конкретно, а про життя загалом. Будь обачним, не пірнай з головою в цей вир.
— Добре, діду, я обов’язково подумаю, — слухняно кивнув Денис, хоча в його очах палахкотіло сліпе, безкомпромісне полум’я першої закоханості.
Проте досвідчений Василь чудово розумів: онук зараз занадто засліплений емоціями, щоб дослухатися до голосу розуму. Життя добряче пошматувало старого підприємця, навчивши його ніколи не вірити виключно солодким словам і чарівним посмішкам. Тому він вирішив діяти рішуче й самостійно. Василь звернувся до перевіреної приватної детективної фірми на Лук’янівці, найнявши міцних хлопців непомітно постежити за Оленою.
