Він назвав її “Пані Швабра”! Полковник ще не знав, що щойно образив офіцера “Тіней”, яку давно оплакали побратими
Полковник знову сфокусував увагу на жінці. Вона вже спокійно дістала запасну швабру і взялася ліквідовувати розлиту воду з тією ж холодною, методичною ефективністю, яку вкладала в кожен свій рух.
— Знаєш, я от про що подумав. Це дуже цікаво. У тебе на грудях висить перепустка-всюдихід. Це вкрай нетипово для людини, яка просто миє унітази, — примруживши очі, протягнув він.
Не припиняючи роботи, жінка ковзнула рукою до кишені й витягла свій пластиковий бейдж. Магнітна стрічка тьмяно блиснула у світлі люмінесцентних ламп. Рівень допуску А-1. Це означало безперешкодний доступ до всіх зон бази, включно з надсекретними приміщеннями, серверними та полігонами.
Пархоменко безцеремонно вирвав бейдж з її пальців, підносячи його ближче до очей.
— Якого дідька? Як звичайна прибиральниця отримує категорію А-1? Це рівень офіцерів штабу ССО!
— Перевірка служби безпеки була пройдена пів року тому, — її тон залишався рівним, як поверхня замерзлого озера. — Ви можете звернутися до відділу режиму і перевірити інформацію.
З другого поверху, крізь прозоре скло медичного пункту, за цим напруженим дійством спостерігала лікар-травматолог Ірина Савченко. Її серце билося все швидше. Вона добре пам’ятала цю жінку, адже лікувала її двічі. Першого разу — обробляла здерті до м’яса кісточки на кулаках. Другого разу оглядала застаріле, складне поранення плечового суглоба, яке нило на зміну погоди.
Обидва візити залишили по собі дивний післясмак. Пацієнтка мала аномально високий больовий поріг і володіла знаннями з польової хірургії на рівні досвідченого парамедика. Савченко тоді зробила відповідний запис у своєму журналі, але швидко забула про це через потік поранених.
Тепер же, дивлячись на зграю офіцерів, що кружляли навколо маленької жінки, лікарка відчувала, як кожен нерв кричить про небезпеку. У цій картині все було категорично неправильним.
Власенко тим часом входив у раж. Він упивався увагою натовпу, насолоджуючись вагою своїх нових зірок на погонах. Цей чоловік двадцять років висиджував своє звання в теплих штабних кабінетах, і тепер прагнув влади над людьми. Це була його територія, його база, його бенефіс.
— Значить так, красуне. Раз ти виявилася такою експерткою з нашого арсеналу, чому б тобі не розповісти нам про регламент технічного обслуговування того самого «Зброяра», якого ти так влучно назвала? Це ж має бути дитячою забавкою для особи з допуском А-1.
Жінка відставила швабру вбік. Вона повільно підійшла до броньованого вікна збройової і ледь помітним рухом підборіддя вказала на гвинтівку.
— Ствол потребує чищення кожні двісті-триста пострілів, за умови сильної запиленості — частіше. Затворна група розбирається, очищується і змащується щонайменше після п’ятисот пострілів. Газова трубка підлягає візуальному огляду, але не чищенню, якщо механізм працює без затримок.
Вона говорила монотонно, як машина, що видає ідеальну довідку.
— Буферна пружина замінюється кожні п’ять тисяч пострілів, або у випадку, коли затвор не здатен повернутися в крайнє переднє положення. Пружини магазину є найслабшою ланкою і найпоширенішою точкою відмови, тому їх слід регулярно чергувати.
Обличчя Пархоменка витягнулося від подиву. Самозадоволена посмішка остаточно зникла. Текст був процитований слово в слово з офіційної настанови по стрілецькій справі.
— Будь-який дурень може завчити методичку напам’ять, — буркнув він, проте його голос звучав уже не так впевнено.
— Бажаєте практичну демонстрацію? — жінка вперше повернула голову і подивилася йому просто в очі. Погляд був важким і нестерпним.
— А давай! — Власенко різко махнув рукою черговому зброяру за склом. — Сержанте, видай сюди цей карабін. Зараз ми подивимося, як наша прислуга вміє крутити гайки.
Штаб-сержант Коваленко, сивий як лунь зброяр, який весь цей час мовчки спостерігав за ганебною сценою, завмер у нерішучості.
— Пане полковнику, згідно з інструкцією, категорично забороняється передавати табельну зброю цивільному персоналу…
— Я чудово знаю інструкції, сержанте! Це прямий наказ! Виконувати!
Коваленко важко зітхнув. Він дістав UAR-15 зі стенда, професійним рухом перевірив патронник і зафіксував затвор у задньому положенні. Відчуваючи глибоку незручність, він поклав карабін на стійку видачі. Зброяр не мав права порушити наказ командира військової частини.
Жінка наблизилася до стійки. Її пальці торкнулися холодного металу ще до того, як сержант Степовий встиг змигнути.
Це було неповне розбирання зброї. Гвинтівка буквально розсипалася на складові частини в суцільній, невловимій для ока плямі розмитих рухів.
Верхній ресивер відділений від нижнього. Затворна група вилетіла назовні. Ударник вилучено. Затвор розібрано на дрібні деталі. Руків’я зведення. Буферна пружина. Кожен механізм був викладений на стільницю в ідеальній, бездоганній послідовності за 11,7 секунди.
Степовий точно знав цей час, бо його очі автоматично метнулися до циферблата тактичного годинника G-Shock. Одинадцять і сім десятих секунди. Стандартний норматив Сил спеціальних операцій складав п’ятнадцять секунд. Елітні штурмові загони робили це за тринадцять. І лише оператори першого ешелону могли стабільно виходити з дванадцяти секунд.
Вона зібрала карабін за 10,2 секунди. Металевий клацаючий звук останньої деталі повис у просторі. Тиша стала настільки густою і важкою, що здавалося, ніби її можна різати ножем. Навіть гудіння вентиляції на мить розчинилося в цьому вакуумі приголомшення.
Полковник Власенко, який ще кілька хвилин тому сяяв, як начищений мідяк, перестав усміхатися. Його обличчя затверділо, перетворившись на потворну гіпсову маску.
Капітан Дмитро Бондар, елітний інструктор з тактичної підготовки 73-го морського центру спецоперацій, який щойно прибув на базу для планової ротації, зупинився біля входу в коридор. Він стояв, наче вкопаний. За всю свою довгу кар’єру він бачив таку нелюдську швидкість роботи зі зброєю лише один раз — на закритих спільних навчаннях із британськими спецпризначенцями SAS.
