«Ти вже оформила спадщину на бабусину квартиру? Чудово! – зраділа свекруха. – А тепер продавай і неси гроші, терміново треба!»

Олена з усіх сил стиснула кулаки, намагаючись приборкати хвилю справедливого гніву.

— Я йому не заважаю, Галино Петрівно. Я просто до смерті хвилююся, що через цю авантюру ми залишимося на вулиці ні з чим. А ви натомість наполегливо хочете забрати мою єдину спадщину від бабусі, яку я за законом навіть продати ще не маю права!

Свекруха зневажливо хмикнула.

— Думай собі, як хочеш, твоє право. Але краще б ти вчасно одумалася і стала на бік чоловіка.

Розмова різко обірвалася, залишивши в душі Олени густий, гіркий осад абсолютного безсилля.

Невдовзі забудовник, відчуваючи безкарність, вигадав нову схему: оголосив безпрецедентні умови. Ті інвестори, які погодяться внести солідну доплату просто зараз, нібито отримають абсолютний пріоритет на початок ремонтних робіт і зможуть заселитися в омріяні квартири значно раніше за інших.

Того ж вечора Тарас примчав до квартири тітки Любові. Він міряв кроками тісну вітальню і гарячково умовляв дружину:

— Олено, це наш шанс! Треба терміново знайти покупця на ту бабусину квартиру в Черкасах, хай навіть під сірий договір завдатку! Інакше ми назавжди втратимо можливість на швидкий ремонт і стоятимемо в черзі роками!

Вона в розпачі притисла холодні долоні до палаючого обличчя.

— Тарасе, це якесь суцільне божевілля. Я не продам ту квартиру, поки на власні очі не переконаюся, що ваш будинок дійсно добудують і здадуть! І я за жодних обставин не зраджу світлу пам’ять своєї бабусі заради примарних квадратних метрів.

Він зупинився навпроти неї, і його голос став низьким, майже загрозливим.

— Ми зараз говоримо про наше з тобою спільне майбутнє. Я зовсім не прошу тебе забувати Надію, але давай нарешті дивитися вперед, а не чіплятися за минуле!

Олена сиділа мовчки, не знаючи, які ще слова підібрати. Біль від недавньої втрати найріднішої людини ще пік горло солоним клудком, а моторошний страх перед фінансовою прірвою забудовника з кожним днем ставав дедалі реальнішим.

Минув ще один тривожний місяць. Ситуація на будівельному майданчику в Гатному ставала критичною: туди привозили дедалі менше бетону та арматури, а будівельники іноді безслідно зникали на цілі тижні. У закритих чатах інвесторів почалася справжня паніка — люди відкрито писали, що компанії катастрофічно бракує фінансування. Олена одразу поділилася цими тривожними чутками з чоловіком.

— Це все конкуренти навмисно розганяють чорний піар, щоб збити продажі, — нервово відмахнувся Тарас. — Мама дізнавалася через свої канали: у генерального директора там дуже серйозні зв’язки нагорі, тому все гарантовано буде добре.

Проте жодних офіційних документів чи гарантійних листів про нові терміни здачі керівництво компанії так і не надало. Сварки між подружжям спалахували як сірники щоразу, коли мова заходила про гроші.

Тарас тепер навідувався до тітки Любові майже щовечора. Він сідав за стіл і безжально вивалював на втомлену Олену всі найдрібніші деталі про своє будівництво. Він постійно бурчав, що ціни на будматеріали ростуть як на дріжджах, і знову, раз по раз, прозоро натякав на продаж черкаської квартири.

— Я вже просто не знаю, якою мовою з тобою говорити, — знесилено зітхала Олена, відчуваючи, як її нервова система дає збій. — Я всоте повторюю, що панічно боюся залишитися на вулиці, а ти…

— А я з останніх сил намагаюся забезпечити нам гідне майбутнє! — грубо перебивав він її. — Без твоїх грошей від спадщини нам зараз нестерпно важко. Мама вже просто фізично втомилася тягнути цю фінансову лямку сама!

Олена випрямила спину і твердо подивилася йому просто у вічі.

— Це взагалі-то не лише її особиста справа. Нас у цій сім’ї двоє, і ми зобов’язані вирішувати разом, чи варто ризикувати останнім, що в нас є.

Але Тарас був абсолютно глухим до її аргументів. Він, мов заведену платівку, повторював, що це їхня велика спільна мрія і що вона, як вірна дружина, мусить беззаперечно довіритися досвіду його родини.

Одного сирого осіннього вечора напруга між ними досягла своєї абсолютної, критичної межі. Тарас приїхав на Поділ із черговою порцією поганих новин від забудовника. Він важко сів за невеликий стіл у тітчиній кухні і, не дивлячись на дружину, похмуро почав:

— Треба терміново знайти ще грошей і трохи додати в касу, інакше ми гарантовано втратимо своє місце в пріоритетній черзі на заселення.

Олена мовчала, порожнім поглядом дивлячись у фарфорову чашку з давно охололим чаєм. Її мовчання вивело його з себе. Він не витримав, різко підскочив і з усієї сили гримнув важким кулаком по дерев’яному столу, аж посуд жалібно дзенькнув.

— Продай ти вже нарешті цю свою стару хату! У нас незабаром буде нова, розкішна квартира, неймовірно простора, у сучасному комфорт-класі! Досить уже, чуєш, досить чіплятися за те мертве минуле!