«Ти вже оформила спадщину на бабусину квартиру? Чудово! – зраділа свекруха. – А тепер продавай і неси гроші, терміново треба!»

Важкі вхідні двері орендованої квартири зачинилися за Оленою з глухим, металевим звуком, відрізаючи її від галасливого київського вечора. Після виснажливих годин в офісі, де повітря здавалося густим від дедлайнів та нескінченних телефонних дзвінків, їй хотілося лише одного — впасти на старий диван і заплющити очі. Вона скинула тісні туфлі, відчуваючи, як ниють ступні, і повільно попрямувала до кухні, звідки пробивалося тепле, жовтувате світло.

За тісним кухонним столом сидів Тарас. Простір навколо нього був хаотично всіяний яскравими глянцевими проспектами, буклетами та роздруківками. Він зосереджено водив олівцем по папері, щось вираховуючи, і був настільки поглинутий цим заняттям, що навіть не підвів очей на звук її кроків.

— Поглянь, які розкішні пропозиції я знайшов! — несподівано вигукнув він.

Чоловік рвучко підняв голову, і в його очах горів такий несамовитий ентузіазм, що Олена мимоволі відсахнулася. Він енергійно тицьнув їй просто перед обличчям розкритим буклетом, на сторінках якого височіли ідеально намальовані модернові багатоповерхівки.

— Це остання вільна квартира в новому комплексі комфорт-класу, та ще й за неймовірно вигідною ціною! Якщо ми просто зараз не вхопимося за цю можливість, то назавжди втратимо шанс на по-справжньому достойне житло, — слова сипалися з нього швидко, наче він боявся, що вона його переб’є.

Олена спантеличено кліпнула, намагаючись сфокусувати погляд на яскравих картинках, а потім її брови повільно зійшлися на переніссі. Втома миттєво змінилася напругою.

— Остання? Тарасе, ми ж домовлялися шукати щось значно простіше, щоб не загрузнути в кредитах на десятиліття. У нас же ледве назбиралася половина суми на мінімальний перший внесок, ти пам’ятаєш про це? — її голос звучав тихо, але в ньому вже бриніли нотки тривоги.

Тарас легковажно махнув рукою у повітрі, ніби намагаючись відігнати її сумніви, мов набридливу муху.

— Та забудь ти про цю вічну скромність! Ми варті значно кращого життя, ніж животіння в якійсь тісній однушці на околицях Троєщини. Ну так, іпотека буде трохи більшою, але це зовсім не біда. Затягнемо пояси на якийсь час, відмовимося від зайвих витрат, зате прокидатимемося в красі. Ти ж бачиш, як невпинно ростуть ціни на ринку, це не просто витрата, це фундаментальна інвестиція в наше спільне майбутнє!

Олена важко опустилася на стілець поруч із ним. Її пальці безвільно ковзнули по прохолодній, ідеально гладенькій поверхні рекламного буклета. З фотографій на неї дивилося чуже, пластиково-ідеальне життя: виблискували в сонячних променях панорамні вікна від підлоги до стелі, зеленіли бездоганно підстрижені газони, а на безпечних дитячих майданчиках гралися усміхнені діти.

— Може, воно й справді гарно, — важко зітхнула вона, змучено стиснувши пальцями перенісся, де вже починала пульсувати головний біль. — Але ж ти сам ще минулого тижня казав, що нам поки категорично не по кишені такі розкоші. Звідки раптом узялися гроші на комфорт-клас?

Тарас широко усміхнувся. У цій усмішці було щось таке, ніби він щойно розкрив виграшну комбінацію в складній грі, про яку вона навіть не здогадувалася.

— Ось тут і вступає в гру моя мама. Вона готова фінансово допомогти і додати ту суму, якої нам не вистачає на перший внесок. Ти ж знаєш її запал, їй неймовірно подобаються такі масштабні, солідні проєкти. Каже, що колись уже мала успішний досвід вкладень у нерухомість, тож чудово знає, як працює ця система і як витягти з неї максимум.

Олена відчула, як десь глибоко в грудях, під самими ребрами, прокинулася і почала розгортатися холодна, липка тривога. Вона завжди намагалася підтримувати рівні, теплі стосунки з Галиною Петрівною. Свекруха не була поганою жінкою, але мала одну визначальну рису — вона панічно любила тримати всесвіт під своїм тотальним контролем і диктувати власні правила гри кожному, хто опинявся в радіусі її впливу.

— І що ж вона захоче отримати натомість за таку щедрість? — обережно, ретельно добираючи кожне слово, запитала Олена. Вона з усіх сил намагалася приховати занепокоєння, що вже дзвеніло в її голосі.

Тарас безтурботно знизав плечима, підсуваючи до неї важкий стос чорнових роздруківок та якихось бланків.

— Та абсолютно нічого страшного чи надзвичайного. Вона просто просить оформити всі первинні папери на неї, щоб максимально прискорити юридичний процес. У забудовника зараз вимагають купу бюрократичної тяганини, а мама, як офіційна особа з ідеальною кредитною історією, швидко все це підпише і проведе. Це суто тимчасове рішення, щоб не втратити бронь. Щойно будинок здадуть, ми без проблем усе переоформимо на нас.

Олена опустила погляд на документи. Рядки тексту розпливалися перед втомленими очима, але вона чітко бачила головне: у кожному абзаці, у кожному полі для реквізитів фігурувало виключно ім’я Галини Петрівни.

— Стривай-но, а де взагалі наші прізвища? — її голос здригнувся, і вона спробувала заперечити, підводячи погляд на чоловіка. — Хіба це не має від самого початку оформлюватися як наша спільна, сімейна власність?

— Та не хвилюйся ти так! — Тарас потягнувся через стіл і накрив її долоню своєю, намагаючись передати їй свою безтурботність. — Ми фізично не встигнемо зібрати всі довідки для оформлення на двох, а мама дуже боїться, що ця акційна пропозиція просто згорить. Це взагалі не проблема, я тобі гарантую. Пізніше ми спокійно все виправимо в нотаріуса. Вона ж не чужа нам людина, це ж моя рідна мати!