Наталя неохоче йшла додому — адже там на неї чекали вічно невдоволена свекруха та чоловік-інвалід, за яким вона віддано доглядала. Але щойно переступила поріг — завмерла, підслухавши їхню розмову…

— Як ти взагалі сюди потрапила?! — прошипів Михайло, намагаючись зберегти залишки гідності. — Це приватна власність, і тобі тут зовсім не раді! Тож забирайся геть, поки я поліцію не викликав!

Чоловік був страшенно злий. Він стільки часу вичікував, щоб Наталя залишилася сама у квартирі, а ця навіжена дівуля одним махом зіпсувала всі його хитромудрі плани.

— Викликай! — твердим тоном, не опускаючи балончика, відповіла Настя. — Ось патрульним ти і розкажеш у деталях, навіщо напав на мою подругу в порожній кімнаті.

— Та який напад? — Михайло спробував зобразити безтурботність і зверхньо знизав плечима. — Ми з Наташкою давні коханці, і це в нас просто любовні ігри такі. Правда ж, крихітко?

— Брешеш! — зі сльозами на очах закричала Наталя, відчуваючи нудоту від його слів. — Мені на тебе навіть дивитися гидко, не те що в одне ліжко лягати!

— От ніколи б не подумав, що ти така страшенна лицемірка, — гірко і театрально зітхнув чоловік. — Ще п’ять хвилин тому сама вмовляла мене побути з тобою, а як тільки з’явилася подружка — миттю стала порядною заміжньою жінкою.

— Як тобі не соромно нести таку відверту маячню? — похитала головою Настя, при цьому не втрачаючи пильності ані на секунду. — Я чудово знаю свою подругу. Вона ні за що у світі і ніколи не дозволить собі нічого подібного з такою нікчемою, як ти.

— Але ж із моїм братиком вона якось живе, — уїдливо гмикнув Михайло. — Ну, як то кажуть, і на мудрого буває помилка.

Настя з відвертим презирством дивилася на Михайла.

— Наталочко, скільки тобі потрібно часу, щоб зібрати свої найнеобхідніші речі? — спокійно запитала вона, не обертаючись.

— Хвилин двадцять, — швидко відповіла молода жінка.

Вона почала обережно пробиратися до виходу з кімнати, при цьому не зводячи наляканих очей з дівера. У цей самий момент у дверях квартири з’явилася висока і міцна постать Кирила. Побачивши дружину в бойовій стійці з газовим балончиком у руках, він миттєво оцінив ситуацію.

— Допомога потрібна? — його голос пролунав глухо і дуже загрозливо.

— Кирюшо, зроби так, щоб цей екземпляр не докучав нам, поки Наташка пакує валізи, — попросила Настя, нарешті опускаючи руку і ховаючи балончик у сумочку.

— Зрозумів, — коротко кивнув Кирило.

Він став у дверному отворі, немов бетонна стіна, перегородивши шлях і пропустивши Наталю з кімнати. Михайло миттю оцінив свої шанси. Він чудово розумів, що явно програє за фізичними параметрами цьому здорованю, тому мовчки сів на диван, демонстративно взяв пульт і увімкнув телевізор.

Нехай краще вона сама забирається геть. А матері й брату він потім розкаже, що ця безсоромниця сама до нього залицялася, а він, як чесний чоловік, її просто вигнав. І нехай потім вона доводить усе, що хоче! Ніхто їй у цій родині вже не повірить.

Через п’ятнадцять хвилин подруги вийшли в коридор із великою дорожньою валізою.

— Усе зібрали? — поцікавився Кирило, не зводячи важкого погляду з Михайла.

— Ні, ще одну дуже важливу річ залишили, — Наталя зупинилася і пронизливо глянула на Михайла. — Ти сам щойно хвалився, що в цій кімнаті є докази того, що Петро симулює свою хворобу.

— Тобі здалося, — буркнув Михайло, навіть не відриваючи очей від екрана телевізора.

— Ні, не здалося, — твердим тоном наполягала Наталя. — Вони мені потрібні. Зараз же.

— Чоловіче, тобі краще віддати те, що просить дівчина, добровільно, — льодяним тоном пригрозив Кирило і зробив крок углиб кімнати.

Михайло помітно напружився. Він швидко піднявся з дивана, підійшов до великого крісла біля вікна і різко перевернув його. На самому дні, прикріплена широким будівельним скотчем, висіла товста пластикова папка з паперами. Він відірвав її і зі злістю жбурнув на стіл.

— Це все? — грізно запитав Кирило, забираючи папку.

— Так! — Михайло був відверто наляканий перспективою фізичного конфлікту з чоловіком Насті.

— Дивися мені. Якщо ти збрехав… — Кирило багатозначно стиснув кулак так, що хруснули кісточки. — Дівчата, на вихід.

Подруг не потрібно було вмовляти двічі. Вони швидко покинули негостинну квартиру Олексієнків. Слідом за ними, прикриваючи тили, йшов Кирило. Вийшовши з під’їзду на свіже київське повітря, Наталя нарешті видихнула на повні груди.

Вона міцно притисла до себе заповітну папку з медичними виписками. Шкода, звісно, що вони не знайшли відеореєстратор. Але тепер у них є залізобетонні докази того, що Петро давно став на ноги. Можливо, хоч це якось допоможе Єгору на майбутньому суді.

— Друзі, слава Богу, що ви в мене є! — Наталя була щиро, до сліз вдячна подрузі та її чоловікові. Вона навіть не уявляла, чим би все закінчилося сьогодні без них.

— А ти у нас є, — Настя міцно обійняла подругу, заспокійливо погладжуючи по спині.

— Так, дівчата, годі стояти на виду у всього двору і влаштовувати мелодрами, — усміхнулася Кирило, закидаючи важку валізу Наталі в багажник свого кросовера. — Поїхали до нас додому. Нам точно є що сьогодні відзначити.

Саме в цей момент до них неспішною ходою підійшла висока, дуже доглянута і красива дівчина. Її брендовий одяг і ідеальна салонна укладка різко контрастували з втомленим і розпатланим виглядом Наталі.

— Наталію? Доброго дня, — промовила незнайомка приємним, але злегка зверхнім голосом. — Мені потрібно з вами серйозно поговорити.

Наталя здивовано глянула на неї. Вона до цього жодного разу не бачила Олену наживо, лише на старих фотографіях у соцмережах. Але те, що це саме вона — колишня дівчина і нинішня коханка Петра — молода жінка зрозуміла миттєво. Інтуїція буквально кричала про це. Вона відчула, як поруч із нею стала Настя, готова в будь-який момент прийти на допомогу.

— Я вас уважно слухаю, — абсолютно рівним і твердим тоном відповіла Наталя, готуючись до нового удару долі.