Наталя неохоче йшла додому — адже там на неї чекали вічно невдоволена свекруха та чоловік-інвалід, за яким вона віддано доглядала. Але щойно переступила поріг — завмерла, підслухавши їхню розмову…

Настала довгоочікувана субота. Наталя завмерла в передчутті тієї хвилини, коли Лариса Іванівна та Петро нарешті поїдуть до спа-пансіонату в Пущу-Водицю. Тоді вони з Настею зможуть розпочати повноцінні пошуки доказів провини чоловіка.

— Значить, слухай мене сюди дуже уважно, — повчальним тоном промовила Лариса Іванівна, стоячи в коридорі біля своїх сумок, поки чекали на таксі. — Поки нас не буде, зробиш у квартирі генеральне прибирання. Вимиєш вікна, вичистиш килими. Але в мою кімнату навіть не думай заходити!

— А як же мені тоді прибирати у всій квартирі? — ніби щиро здивувалася Наталя.

Насправді вона взагалі не збиралася торкатися ні ганчірки, ні швабри. Ще чого! Навіть якщо Наталя сьогодні не знайде жодних доказів проти Петра, вона більше ніколи не буде прислуговувати цій невдячній родині. Досить і того, що жінка тягнула на собі всі фінансові витрати.

— Знаю я тебе, криворуку, — зневажливо відмахнулася літня жінка. — Зіпсуєш мені тільки речі. Нічого в цьому житті путнього не навчилася робити, тільки як на своєму піаніно бренькати. І чому тільки тебе твоя баба вчила?

— Не смійте навіть у думках казати щось погане про мою бабусю! — голос Наталі різко посуворішав.

За свою бабусю, Марію Єгорівну, молода жінка була готова розірвати будь-кого на дрібні шматочки. Так склалося життя, що батьки Наталі, Євген та Юлія, були геологами. Повернувшись у черговий раз із тривалої експедиції, вони привезли семирічній доньці велику красиву ляльку, яку жінка як оберіг зберігала й досі. Наталочка була безмежно рада приїзду батьків.

— Мамо, ти не посидиш іще два дні з онукою? — ніяковіючи від свого прохання, запитала тоді Юлія.

— З нашою Наталочкою мені тільки в радість знаходитися, — тепло усміхнулася Марія Єгорівна. — Вона у нас така спокійна, клопоту мені зовсім не завдає. А ви куди зібралися?

— Нас запросив Женьчин близький друг на весілля, — пояснила молода жінка.

Батьки Наталі поїхали наступного ж дня. Дівчинка на все життя запам’ятала, як її мама щасливо крутилася перед дзеркалом у красивій сукні, а тато дивився на дружину закоханими очима. Більше своїх батьків живими Наталя не бачила.

Вона пам’ятала, як посеред ночі різко задзвонив старий дисковий телефон у коридорі, і бабуся, поговоривши з кимось, спочатку страшно закричала, а потім довго-довго плакала. І маленька Наташа заспокоювала Марію Єгорівну, як тільки могла, хоча сама ще не розуміла, що саме сталося. Лише через тиждень змарніла Марія Єгорівна сказала онуці, що тепер вона весь час буде жити у неї.

— Батьки знову поїхали в довгу експедицію? — засмутилася дівчинка. — А чому зі мною не попрощалися?

— Їх… терміново викликали, онучко, — ховаючи заплакані очі, промовила жінка.

Вона боялася травмувати дитячу психіку. І лише через два роки Наташа дізналася страшну правду: її батьки загинули, повертаючись із весілля друга. Водій таксі не впорався з керуванням на слизькій дорозі, і машина впала з мосту прямо в крижані води Дніпра. За дивним збігом обставин батьки Наталі загинули на місці, а водій зміг вибратися на берег живим і практично неушкодженим.

З того часу Марія Єгорівна виховувала онуку сама, вкладаючи в неї тільки найкращі якості. Можливо, саме тому Наталя до останнього вірила людям і прагнула всім допомагати. Але зараз, зрозумівши, що сім’я чоловіка нахабно її використовує, молода жінка остаточно усвідомила: з деякими людьми іноді потрібно показувати зуби.

— І чого ти так спополошилася? — пробурмотіла Лариса Іванівна, про всяк випадок відступивши від невістки на крок. — Гаразд, ми поїхали.

Петро стояв поруч із кислим виразом обличчя. Йому зовсім не хотілося їхати в цей чортів пансіонат і дихати соснами, ніби він якийсь старий дід. У нього на ці вихідні були зовсім інші, набагато цікавіші плани.

Петро мав сказати дружині, що друг запросив його на чоловічу риболовлю з ночівлею, а насправді збирався зі своєю колишньою дівчиною Оленою поїхати до Львова, щоб розважитися подалі від сторонніх очей.

Відколи сталася аварія, Олена стала дуже частим гостем в сім’ї Олексієнків. Звісно, Наталі це страшенно не подобалося, але Лариса Іванівна швидко закривала рота невістці, заявляючи, що “Оленочка — це її особиста гостя, а хто приходить у гості до господині квартири, Наталю абсолютно не обходить”.

Спочатку Петро й Олена просто спілкувалися, але поступово старі емоції взяли гору, і між ними з новою силою спалахнув бурхливий роман. Олена знала правду про його стан здоров’я. І якщо спершу молоду жінку такий перебіг подій влаштовував, то останнім часом вона почала влаштовувати Петру гучні скандали. Вона вимагала, щоб чоловік негайно покинув свою “сіру піаністку”. Олені набридло бути на других ролях.

Але сам Петро не поспішав цього робити. Адже якщо він піде до Олени, йому доведеться шукати роботу і забезпечувати її, а Петру так подобалося сидіти вдома, грати в ігри і жити у своє задоволення за рахунок дружини.

Чоловік опинився на роздоріжжі: з одного боку — красива і пристрасна Олена, від якої він божеволів, але вимоглива і знає собі ціну; з іншого — зручна, безвідмовна Наталя, яка мовчки тягне на собі всю їхню родину. Звісно, йому іноді було її шкода, але, як то кажуть, добре влаштуватися в житті — це мистецтво.

Михайло допоміг братові сісти в таксі і, не сказавши жодного слова, розвернувся й пішов геть від машини. Наталі такий стан речей був тільки на руку. Провівши чоловіка та свекруху поглядом, молода жінка швидко повернулася у квартиру.

Вона дістала смартфон і набрала номер подруги.

— Алло, Настю? Все пройшло чудово, — усміхнулася жінка. — Квартира повністю в нашому розпорядженні.

— Скоро буду! — бадьоро відповіла Настя.

Наталя зайшла на кухню і поставила чайник. Її руки дрібно тремтіли: якщо їм із Настею сьогодні пощастить, то вона назавжди звільниться від цього токсичного сімейства. Вирішивши не чекати подругу без діла, Наталя взяла з комірчини пилосос — для прикриття — і рішуче вирушила до кімнати свекрухи. Жінка вирішила порушити сувору заборону Лариси Іванівни і почати пошуки.

Опинившись у спальні свекрухи, Наталя озирнулася.

— Так, із чого б почати? — прошепотіла вона сама до себе.

Вона відчинила масивну шафу і уважно оглянула полиці з акуратно складеними речами. Так, справа має бути нелегкою. Наталя зачинила дверцята і зробила крок у бік вікна. По дорозі вона взяла пилосос і поставила його ближче до батареї, щоб не заважав.

— І що ти тут робиш? — раптом пролунав низький голос за її спиною.

Наталя миттєво зблідла від переляку. Обернувшись, вона побачила Михайла, який стояв на порозі кімнати, спершись на одвірок.

— П-прибирати збираюся… — заїкаючись, відповіла Наталя. Перебуваючи у своїх роздумах, вона навіть не чула, як клацнув замок вхідних дверей і дівер повернувся у квартиру.

— Мама ж чітко сказала тобі, щоб ти не чіпала її кімнату, — нагадав чоловік, повільно заходячи всередину. Він не зводив важкого погляду з Наталі.

— Точно! Зовсім про це забула! — нервово ляпнула себе по лобі жінка. — Гаразд, піду в нашу з Петьою кімнату.

— Ні, — заперечно похитав головою Михайло. — Я так довго чекав цього моменту, щоб зараз його просто так упустити. Ну вже ні.

Наталя злякано дивилася на чоловіка брата. Її інтуїція кричала про небезпеку. Жінка вирішила від гріха подалі піти геть. Вона схопила трубку пилососа і спробувала швидко прошмигнути повз дівера до виходу.

— А ти куди це зібралася? — вкрадливим голосом запитав чоловік, різко заступивши їй дорогу.

Від його тону в жінки по спині побігли крижані мурашки. Погляд Михайла був прикутий до неї. Він дивився не кліпаючи, як хижак на здобич, з якою збирався погратися.

— У свою кімнату… — Наталя інстинктивно зробила крок назад. Вона вже проклинала себе, що не дочекалася Настю. При ній Михайло б не посмів до неї чіплятися.

— У твою? — криво усміхнувся Михайло. — Тут твого вже нічого немає. Ти живеш у цій квартирі тільки тому, що так захотів мій братик. А мене, між іншим, ніхто не питав, чи хочу я бачити тебе щодня.

— Розбирайся з Петром! — швидко заторохтіла Наталя. Вона виставила перед собою трубку пилососа, створюючи хоч якусь барикаду між нею та чоловіком.

— А навіщо мені мій братик, якщо є ти? Адже ти доросла дівчинка і розумієш, що за все у цьому житті треба платити, — Михайло повільно наближався.

Він грався з нею, наче кіт із мишкою. Він бачив неприхований страх у її очах, і це лише додавало йому азарту. Михайло давно накинув оком на дружину брата, але все якось нагоди не траплялося. А зараз, як то кажуть, сам Бог велів.

А якщо Наталя раптом вирішить комусь розповісти, то він просто відмахнеться: мовляв, сама до нього в ліжко полізла від нудьги з чоловіком-інвалідом.

— Що тобі від мене треба? — жінка вирішила прикинутися дурненькою, щоб просто заговорити його і виграти час. З хвилини на хвилину мала з’явитися Настя.

— Ну як що? — Михайло зробив ще один крок уперед, заганяючи її в глухий кут. Його погляд став важким і лячним, жінка миттєво відчула небезпеку.

Вона з огидою відсахнулася вбік, розуміючи, що зараз може статися щось жахливе. Від однієї лише думки про його наміри всередині все похололо.

— Не роби дурниць! Я все розповім чоловікові! — пригрозила Наталя. Вона мимоволі зробила ще один крок назад, і Михайло тієї ж миті скоротив дистанцію. Жінка з жахом зрозуміла: чим більше вона відступає до вікна, тим менше в неї шансів вирватися в коридор.

— Серйозно? — Михайло розреготався на всю кімнату. — І ти справді думаєш, що він кинеться заступатися за тебе?

— Так! — кивнула Наталя, намагаючись додати голосу впевненості. — Ми кохаємо одне одного!

— Ох, ну ти й наївна дурепа, яких світ не бачив! — витираючи сльози від реготу, промовила чоловік. — Та ти йому потрібна лише в якості безкоштовної прислуги та банкомата, який оплачує його забаганки!

— Ти про що? — спохмурніла жінка.

— Та про те, що твій благовірний ніякий не інвалід! — випалив Михайло з мстивою насолодою. — Він чудово відновився після аварії ще кілька місяців тому!

— Як… відновився?

Наталя була шокована. Незважаючи на вчорашні підозри Насті, почути це як факт було нестерпно боляче. Невже вона настільки осліпла у своєму почутті провини, що не бачила очевидного? Але тоді чому Петро сам нічого їй не сказав? Навіщо продовжував знущатися, щодня звинувачуючи її у своєму каліцтві?!

— Мовчки! — злорадно кинув дівер. — Медичні документи з приватної клініки наша матуся ретельно ховає в цій самій кімнаті. Якщо хочеш, я їх тобі зараз покажу. Але спочатку… — Михайло зробив ще один крок. — До того ж, наш Петька знову закрутив бурхливий роман зі своєю Оленкою.

— Якою Оленкою? — жінка повторювала слова, наче зламаний папуга. Хоча вона чудово знала, хто така Олена.

— Не будь дурною! — Михайлу набридла ця порожня балаканина.

Несподівано він різким рухом вирвав із її рук трубку пилососа, якою вона прикривалася, мов щитом, і з силою відкинув її в куток. Наступної миті він зробив різкий ривок у її бік, перекриваючи шлях до відступу і нависаючи над нею всім тілом.

Від несподіванки й шаленого психологічного тиску Наталя несамовито закричала. Зрозумівши, що діяти треба негайно, жінка зібрала всі свої сили і різко штовхнула нападника обома руками в груди, захищаючи свій особистий простір.

Від втрати рівноваги Михайло спіткнувся об килим і важко гепнувся на підлогу. Наталя миттю заскочила з ногами на диван і почала кричати з усіх сил:

— Допоможіть! Рятуйте!

Вона намагалася кричати якомога голосніше, сподіваючись, що сусіди почують через стінку. Михайло швидко піднявся з підлоги. Його очі налилися люттю.

— Гучніше кричи! — злісно процідив чоловік, наступаючи на неї. — Все одно тобі ніхто на допомогу не прийде!

— Помиляєшся! — пролунало, як грім серед ясного неба.

Це був голос Насті. Наталя перевела погляд на двері і подивилася на подругу так, ніби та щойно врятувала весь світ. З очей молодої жінки бризнули сльози неймовірного полегшення.

Настя ж, навпаки, була максимально зосереджена і холоднокровна. У витягнутій правій руці вона міцно тримала перцевий балончик «Терен-4», який їй колись купив чоловік, як він сам казав, «про всяк випадок». І цей випадок настав.

Піднімаючись сходами під’їзду, Настя почула крики подруги. Не роздумуючи, вона смикнула ручку дверей, які, на щастя, виявилися незамкненими на ключ.

— Наташко, з тобою все гаразд?! — не зводячи прицільного погляду з Михайла, запитала Настя.

Вона швидко дістала смартфон вільною рукою і натиснула кнопку швидкого виклику. Дочекавшись відповіді, коротко скомандувала:

— Піднімайся до нас. Терміново.

І тут же сховала телефон у кишеню.

— Тепер так… — тремтячим голосом відповіла Наталя, обережно злізаючи з дивана.