Наталя неохоче йшла додому — адже там на неї чекали вічно невдоволена свекруха та чоловік-інвалід, за яким вона віддано доглядала. Але щойно переступила поріг — завмерла, підслухавши їхню розмову…

Щойно чоловік у чорному відійшов на безпечну відстань і його силует остаточно розчинився в густих сутінках парку, Настя різко повернулася до подруги. Молода жінка була страшенно зла, її очі метали блискавки.

— Ти зовсім з глузду з’їхала?! — Настя ледве стримувалася, щоб не накричати на Наталю на весь голос.

У цей момент із-за кущів бузку нечутно вийшов Єгор. Він пильно подивився на Наталю, розуміючи, що ця розумна жінка не просто так, без жодних вагань, пішла на всі поступки цьому дивному типу. У неї точно був якийсь план.

— Настю, заспокойся. Я чудово знаю цю людину, — важко зітхнула Наталя, дивлячись у той бік, куди пішов шахрай. — І в нього немає і ніколи не було жодних доказів.

— З чого ти взагалі це взяла? Ти ж бачила його вперше! — насупилася Настя, все ще важко дихаючи від обурення.

— Тому що під цією безглуздою кепкою і штучною бородою ховався Славко. Той самий найкращий і відданий друг Петра, — спокійно пояснила Наталя.

— Зачекайте… Це той самий інспектор патрульної поліції, який складав сфабрикований протокол на місці нашої аварії? — різко уточнив Єгор. Його голос здригнувся від напруги.

— Так, саме він, — ствердно кивнула головою молода жінка. — У нього на животі є дуже специфічне татуювання у вигляді скорпіона, він якось хвалився ним на одному з днів народжень Петра. Коли він потягнувся потилицю почухати, футболка піднялася, і я миттю все зрозуміла.

— Зрозуміло… — Єгор був глибоко розчарований. Раптова надія, яка гріла його весь цей день, розтанула безслідно, немов сніжинка на гарячому сонці.

— От же ж підлий гад! — Настя зі злістю тупнула ногою по асфальту. — Вирішив просто грошей заробити на чужому горі! І адже язик повернувся сказати, що йому потрібно пів мільйона гривень! Яка ницість!

— Єгоре, ви тільки не засмучуйтеся завчасно, — Наталя тепло усміхнулася чоловікові, намагаючись підтримати. — Скажіть, а ви самі не пробували якось шукати докази? Обійти те перехрестя, опитати власників кіосків?

— Якщо чесно, то я тільки недавно остаточно одужав після травм, — знічено пояснив Єгор, опускаючи очі. — Весь цей час я був на складній реабілітації, заново вчився нормально ходити. І як тільки зміг стати на ноги, то відразу ж вирішив почати пошуки.

— Знаєте, у мене через три дні якраз починається законна двотижнева відпустка в школі мистецтв, — несподівано навіть для самої себе сказала Наталя. — Тому я маю багато вільного часу і готова особисто допомогти вам із цими пошуками.

— Буду вам безмежно вдячний, — щиро усміхнувся Єгор. У його очах знову з’явився вогник надії.

Через три дні, у вівторок вранці, Наталя з Єгором зустрілися біля жвавого столичного перехрестя на Оболонському проспекті — саме там, де тієї злощасної зими і сталася аварія. Потік машин гудів, люди поспішали у своїх справах, і здавалося, що знайти тут зачіпку майже нереально.

— Привіт, — привітно усміхнувся чоловік при вигляді Наталі.

— Привіт! — жінка була щиро рада бачити Єгора. Його спокійна, впевнена присутність діяла на неї заспокійливо. — Є якісь нові зачіпки чи новини?

— Абсолютно ніяких, — важко зітхнув Єгор. Він чудово розумів, що скоро відбудеться перше судове засідання, а в нього на руках — лише власні слова проти сфабрикованого протоколу поліції. — Ходімо просто подивимося, раптом щось впаде в око.

Вони повільно йшли широким тротуаром, зупиняючись і уважно вивчаючи кожен стовп, кожну вивіску і кожну будівлю біля того самого перехрестя.

— Так… — раз у раз повторював Єгор, оглядаючись навколо. Раптом він різко зупинився і, схопивши Наталю за лікоть, вигукнув: — Дивись!

Наталя простежила за його вказівним пальцем і побачила велику, сучасну будівлю зі скла та бетону, в якій знаходилося відділення одного з найвідоміших столичних банків.

— І що там? — недовірливо запитала Наталя, мружачись від яскравого сонця. Вона не бачила нічого особливого.

— У них на розі будівлі висить потужна панорамна камера спостереження. І вона спрямована якраз точнісінько на це перехрестя! — в голосі Єгора забриніло хвилювання.

— І? — жінка все ще щиро не розуміла, що саме хоче їй сказати Єгор. Камери на банках — це ж звична справа.

— Я пропоную прямо зараз зайти до них і дізнатися! — не терпів заперечень Єгор. — Раптом сервери банку зберігають архіви відеозаписів досить довго, і їхня камера записала момент аварії! Ракурс просто ідеальний!

— А це справді блискуча ідея! — до Наталі нарешті дійшло, про що їй намагався сказати чоловік. Серце радісно тьохнуло.

Через п’ять хвилин пара рішуче зайшла у прохолодне, кондиційоване приміщення банку. Єгор одразу ж попрямував до охоронця, який стояв спиною до них біля турнікетів.

— Доброго дня! Нам потрібно терміново побачитися з вашим керівництвом або начальником служби безпеки, — ввічливо, але твердо звернувся чоловік.

— О, які люди в Голлівуді! — раптом пролунав до болю знайомий, уїдливий голос.

Охоронець повільно повернувся. Наталя скам’яніла. Це був Михайло. Жінка несподівано згадала, що її колишній дівер справді працював охоронцем у якійсь фінансовій установі. І треба ж було такому статися, щоб Михайло працював саме в цьому відділенні банку!

Думки закружляли в голові Наталі, мов на шаленій каруселі. Якщо те відео і було на серверах банку, то Михайло, користуючись своїм службовим становищем, міг давно його видалити, щоб не підставити брата. Виходить, вони прийшли сюди даремно? Господи, знову ця нестерпна сімейка Олексієнків стоїть на її шляху!

— Скучила за мною, крихітко? — нахабним тоном запитав Михайло, роблячи крок назустріч жінці і масляно посміхаючись.

— Відійди від мене! — гидливо скривилася Наталя, інстинктивно ховаючись за плече Єгора.

— Ви б не могли негайно покликати начальника охорони? — Єгор рішуче став між Наталією та Михайлом, закриваючи жінку собою.

Він бачив, як його супутниці стало фізично неприємно від одного вигляду цього охоронця. Хто він такий і чому в Наталі до нього таке різке, негативне ставлення — Єгор обов’язково розпитає пізніше.

— А його сьогодні немає на місці, — самовдоволено усміхнувся Михайло, намагаючись заглянути за спину Єгору і не зводячи очей з Наталі. — А ти, Наташко, дуже оригінальну причину вигадала, щоб знову побачитися зі мною. Не могла забути нашу останню зустріч?

— Не лести собі, нікчемо! — Наталя відчувала, як закипає від люті. — Покличте старшого!

— А я вам ще раз повторюю, щоб ви негайно покинули приміщення банку! Інакше я натисну тривожну кнопку! — різко відреагував Михайло, відчувши загрозу своєму авторитету.

— Що тут відбувається? Хто скандалить? — несподівано пролунав владний баритон за спиною Наталі.

Обернувшись, жінка побачила солідного чоловіка в дорогому діловому костюмі. Це був Денис Валерійович — батько одного з її найталановитіших учнів по класу фортепіано.

— Денисе Валерійовичу, та ось ця незрозуміла парочка прийшла в банк і почала влаштовувати скандал на порожньому місці, вимагаючи керівництво! — Михайла в одну мить було просто не впізнати. Він миттю виструнчився, наче струна. Від його недавнього нахабства не залишилося й сліду.

— Наталію Іванівно? — щиро здивувався солідний чоловік, знявши окуляри. — Що ви тут робите?

— Денисе Валерійовичу! Доброго дня! — жінка була безмежно рада бачити знайоме, адекватне обличчя. Для неї це було справжнім порятунком. — Нам терміново потрібно переговорити з начальником служби безпеки цього відділення.

— Щось трапилося серйозне? На вас напали? — миттєво спохмурнів Денис Валерійович, суворо глянувши на підлеглого.

— Нам би не хотілося обговорювати це делікатне питання при сторонніх особах… — Наталя багатозначно і крижано глянула на зблідлого Михайла.

— Тоді пройдімо до мого кабінету, — широким жестом запросив чоловік. Наштовхнувшись на абсолютно недорозумілий погляд Наталі, Денис Валерійович з усмішкою пояснив: — Я — начальник служби безпеки всієї мережі цього банку. А в цей конкретний офіс заїхав випадково. Планова перевірка за службовим обов’язком.

— Значить, нам сьогодні неймовірно пощастило! — радісно видихнула Наталя. Вона побачила в цьому несподіваному збігу добрий знак згори.

Понад годину вони просиділи в просторому кабінеті служби безпеки, поки технічні спеціалісти банку піднімали глибокі архіви відеоспостереження за той зимовий день. І диво таки сталося.

Коли Єгор із Наталією вийшли з кабінету, чоловік дбайливо стискав у руках заповітну флешку. На ній був чіткий, високоякісний запис із вуличних камер банку, де було в деталях видно все: і величезну швидкість чорної машини Петра, і червоне світло світлофора, і сам момент страшного удару. Сумнівів більше не залишалося — винуватець був очевидний.

— Дякую вам безмежно, Денисе Валерійовичу! — зі сльозами на очах промовила Наталя, прощаючись біля ліфта. — Ви нам просто неймовірно допомогли. Навіть не уявляєте як!

— Це вам величезне дякую, Наталію Іванівно, — тепло усміхнулася чоловік, потискаючи їй руку. — Якби не ваше ангельське терпіння і педагогічний талант, мій бовдур так би й не закінчив музичну школу, як про те все життя мріяла моя дружина. Так що ми квити.

— Дякую! — Єгор міцно, по-чоловічому потиснув руку начальнику охорони банку. — Ви сьогодні врятували мені життя і свободу.