Наталя неохоче йшла додому — адже там на неї чекали вічно невдоволена свекруха та чоловік-інвалід, за яким вона віддано доглядала. Але щойно переступила поріг — завмерла, підслухавши їхню розмову…

Втомлені до знемоги подруги вийшли з яскраво освітленого холу Київської міської клінічної лікарні пізно ввечері. Вони кілька годин просиділи в коридорі, здригаючись від кожного кроку медперсоналу, аж поки до них не вийшов черговий лікар. Він заспокоїв жінок, повідомивши, що на даний момент життю Олени та її майбутньої дитини нічого не загрожує, але потрібен суворий постільний режим.

Відданий Кирило весь цей час терпляче чекав подруг біля лікарні у своїй машині, слухаючи тиху музику.

— Так, дівчата, куди вас везти? — запитав чоловік, коли Наталя з Настею, важко зітхаючи, сіли на заднє сидіння кросовера. — По домівках? Відпочивати?

— Ні, — твердим і безапеляційним тоном відповіла його дружина. — Зараз ми їдемо у квартиру Олени. Адреса в мене є.

— Навіщо проти ночі? — щиро здивувався Кирило, заводячи двигун. — Чи не можна політи ту нещасну квітку завтра вранці? Від одного дня без води вона точно не зів’яне.

— Ти що, справді не розумієш? — Настя подивилася на чоловіка через дзеркало заднього виду. — Олена не просто так, перемагаючи страшний біль, сказала про цей вазон перед самою швидкою. Це був чіткий натяк!

— Ти серйозно так думаєш? — із сумнівом у голосі перепитав чоловік. Він вирулив на проспект. — Вона була в такому шоковому стані, що могла сказати будь-яку нісенітницю. Люди в стані афекту і не таке говорять.

— Кириле, не нервуй мене, — суворо попередила Настя. — Якщо я кажу, що нам треба поїхати туди сьогодні, значить — їдемо сьогодні. Без обговорень.

— Гаразд, мила, не кип’ятись, — чоловік примирливо підняв одну руку, здаючись під напором дружини. — Я просто подумав, що ви ледве на ногах стоїте…

— Кириле! — втомленим, але твердим тоном обірвала чоловіка молода жінка. Потім, глибоко зітхнувши, додала вже м’якше: — Не ображайся на мене. Навіть якщо це справді звичайне прохання полити квітку, то для нас це ідеальна і легальна можливість потрапити у квартиру Олени і пошукати той самий відеореєстратор з місця аварії.

Наталя, яка весь цей час мовчки сиділа поруч і дивилася у вікно на нічні вогні столиці, раптом тихо промовила:

— Настю, а що, якщо Петро давно цей реєстратор розбив на друзки і просто викинув у найближчий смітник?

Наталя перевела повний безнадії погляд на подругу.

— Навіщо йому було зберігати прямі докази проти себе? Це ж не логічно.

— Слухай, а я про такий варіант зовсім не подумала, — чесно зізналася Настя. Тільки зараз вона усвідомила, що її подруга може мати рацію.

— І що тоді виходить? Єгору на майбутньому суді доведеться здійснити справжнє диво, щоб довести свою невинність? Ураховуючи, що той поліцейський Славко зробив усе можливе, щоб його друг став «постраждалим», а не винуватцем аварії… — Наталя зі злості стукнула кулачком по своєму коліну. — Як же все несправедливо в цьому житті!

— Так, подруго, не засмучуйся завчасно, — Настя спробувала обійняти Наталю, хоча сама чудово розуміла її розпач. Адже Петро — далеко не найдурніша людина, щоб так ризикувати своєю свободою. — Будемо сподіватися, що у твого колишнього чоловіка не вистачило мізків знищити флешку.

— Судячи з його останніх жахливих вчинків, мізків там справді катма, — пробурмотів Кирило, уважно стежачи за нічною дорогою.

Наталя знову відвернулася до вікна. Зайшовши у простору і світлу квартиру Олени в одному з нових житлових комплексів Києва, всі троє одразу ж попрямували до вітальні. Посеред кімнати дійсно стояла велика декоративна діжка з розлогою рослиною.

— Нічого не розумію, — ошелешено промовила Настя, торкаючись листя. — Навіщо його поливати, якщо цей фікус — штучний?!

— Я ж вам одразу казав, що в Олени в той момент просто розум помутнів від болю і шоку, — знову озвучив свою прагматичну версію Кирило.

Але Наталя мовчки підійшла ближче і акуратно витягла штучний стовбур із діжки. На самому дні, присипана декоративним камінням, лежала товста синя папка з паперами.

— Що це? — здивовано запитала Настя, зазираючи подрузі через плече.

— Зараз поглянемо, — Наталя швидко відкрила папку і почала переглядати документи. Її очі розширилися від подиву. — Так… Дозволи від районної адміністрації, договір на довгострокову оренду земельної ділянки, різні експертні висновки від екологічної інспекції…

Настя вихопила кілька аркушів, яких у папці було чимало.

— Дівчата, та тут зібрані абсолютно всі оригінали документів на ту саму автомийку Петра! — резюмував Кирило, заглядаючи в папери.

— А чому вони взагалі зберігалися тут, у квартирі Олени? — не розуміла Настя.

— А де йому ще було їх ховати, як не у довірливої коханки? — гірко усміхнулася Наталя. — Вдома, на Оболоні, їх могла б випадково знайти я під час прибирання, а Петру цього було зовсім не потрібно. До того ж, він і подумати не міг, що ми з Оленою колись познайомимося, а тим більше — об’єднаємося.

— От же гад продуманий! — обурилася Настя. — Так йому і треба! Нехай тепер пострибає без своїх папірців.

— Шкода тільки, що в цьому горщику немає ні відеореєстратора, ні маленької карти пам’яті з нього, — ще раз уважно оглянувши дно порожньої діжки, розчаровано промовила Наталя.

— А що нам заважає просто зараз ретельно обшукати всю квартиру Олени? — запропонувала Настя, в її очах загорівся мисливський азарт.

— Та якось незручно, — ніяковіючи, знизала плечима Наталя. — Ми ж не поліція, щоб обшуки проводити в чужому домі.

— Незручно спати на стелі — ковдра постійно падає! — Настя рішуче піднялася з дивана, закочуючи рукави.

— Давай ми краще до завтра почекаємо і просто в Олени запитаємо, — зупинила її подруга. — Якщо реєстратор лежить у неї, то я думаю, після сьогоднішнього вона сама нам його добровільно віддасть.

— Гаразд, давай почекаємо до ранку, — неохоче погодилася Настя. — Тільки я одним оком пройдуся по шафках у передпокої, раптом він лежить десь на видному місці серед ключів!

— Настю, ти серйозно? — усміхнулася Наталя, спостерігаючи за енергійною подругою. — Якщо вже навіть паперові документи Олена примудрилася так надійно заховати у квітковий горщик, то реєстратор, якщо він тут є, теж лежить у дуже затишному місці.

— І все ж я гляну! — стояла на своєму Настя і швидко вийшла з вітальні.

— Дружино, я за тобою наглядаю! — Кирило з усмішкою попрямував слідом за Настею, щоб вона справді не перевернула чужу квартиру.

Наталя залишилася у вітальні сама. Вона щиро посміхнулася. Як же їй неймовірно пощастило з подругою та її чоловіком! Якби не вони, то ще невідомо, чим би для неї взагалі закінчився цей жахливий день. У цей момент її телефон, що лежав у сумочці, раптом завібрував.

— Так, Єгоре, доброго вечора, — відповіла на дзвінок жінка, побачивши ім’я на екрані.

— Наталію, вітаю, — промовив приємний чоловічий голос. — Я вас не відволікаю? Вам зручно зараз говорити?

— Зручно, — Наталя підійшла до великого панорамного вікна.

— У вас для мене є якісь новини? — з погано прихованим нетерпінням запитав він.

— Одразу скажу найголовніше: реєстратор я, на жаль, поки не знайшла, — засмутила співрозмовника жінка. — Якщо чесно, я думаю, що його давно вже немає, скажімо так, серед живих. Для Петра це прямі і незаперечні докази його провини, а йому тюрма точно не потрібна.

— Знаєте, я й сам це чудово розумію, — важко зітхнув чоловік на іншому кінці дроту. — Я б, напевно, на місці винуватця теж одразу б його знищив.

— Але в мене є для вас одна дуже хороша новина! — Наталя подивилася крізь скло на нічне місто.

— Яка ж? — миттєво пожвавився Єгор.

— Петро давно відновився після аварії. Він чудово ходить і почувається просто відмінно. Я бачила це сьогодні на власні очі, — повідомила жінка, спостерігаючи, як за вікном сяють вогні нічного Києва.

Мерехтливі ліхтарі відбивалися у темних водах Дніпра, створюючи неймовірно затишну атмосферу. Наталя мимоволі замилувалася цим краєвидом, відчуваючи, як напруга важкого дня потроху відпускає її.

— Алло, Наталію? — покликав Єгор співрозмовницю, не почувши продовження. — Ви ще тут?

— Так, так, вибачте, — ніби прокинувшись, промовила жінка. — Просто я задивилася на нічне місто і, як маленька дитина, трохи захопилася цією красою.

— Змушений з вами погодитися, — тепло усміхнулася чоловік. — У літніх київських вечорах є щось таке хвилююче, що захоплює дух. Значить, Петро більше не інвалід… — тон Єгора знову став серйозним. — Що ж, хоч це мене щиро радує. Значить, на моїй совісті немає зламаного життя.

— Так, — кивнула Наталя. — Вибачте, що розчарувала вас із доказами.

— Ви тут абсолютно ні до чого, — зітхнув Єгор. — Гаразд, продовжу шукати інші докази своєї невинності.

— Якщо вам потрібна буде будь-яка допомога, ви можете звертатися до мене в будь-який час, — несподівано навіть для самої себе щиро запропонувала Наталя.

— Обов’язково скористаюся пропозицією, — пообіцяв чоловік. — До побачення.

Наталя натиснула кнопку відбою і задумливо прихилилася лобом до прохолодного скла. Все-таки, яке непередбачуване наше життя. Ще пару днів тому вона думала, що в неї є сім’я — законний чоловік, свекруха. А сьогодні її світ перекинувся з ніг на голову. Жінка жила ніби в густому тумані, нічого не помічаючи навколо себе.

Наступного ранку, прокинувшись у гостьовій кімнаті квартири Насті та Кирила, Наталя відчула себе абсолютно розбитою. Події останніх шалених днів сильно виснажили молоду жінку фізично і морально. Їй шалено хотілося закрити очі і відкрити їх тільки тоді, коли весь цей кошмар із розлученням і судами закінчиться.

Шкода, що в неї немає машини часу. Тоді б Наталя із задоволенням повернулася назад і виправила багато моментів зі свого життя.

— Вже прокинулася? — тихо запитала Настя, зазираючи в кімнату. Вона підійшла і присіла поруч із подругою на край ліжка. — Як ти себе почуваєш?

— Так, ніби мене асфальтоукладальник переїхав, — чесно поскаржилася Наталя, потираючи скроні.

— Це цілком зрозуміло, — зі співчуттям кивнула молода жінка. — Стільки подій і стресів одразу на тебе вилилося! Які плани на сьогодні?

— Хочу поїхати до лікарні, відвідати Олену, дізнатися, як у неї справи і чи не потрібна допомога, — задумливо відповіла Наталя. — А потім треба буде якось повідомити моїх квартирантів, щоб вони шукали інше житло. Попрошу їх по можливості швидше звільнити мою бабусину квартиру.

— А тобі хіба в нас погано живеться? Залишайся стільки, скільки потрібно! — здивовано піднявши брови, запитала Настя. — Ти нам абсолютно не заважаєш!

— Мені так незручно перед твоїм Кирилом, — зізналася молода жінка, сідаючи в ліжку. — Мало того, що ви вчора весь день витратили, розгрібаючи мої божевільні проблеми, так ще й пожити мене пустили до себе…

— Наташко! Якщо я ще раз від тебе почую такі дурні слова, то дуже сильно на тебе ображуся! — суворо попередила Настя. — Ти свого часу стільки сил, нервів і здоров’я на мене поклала, намагаючись витягнути з тієї трясовини, в яку я потрапила по дурості. Так що борг віддачею красний!

— Настю, ти свій так званий борг уже давно віддала сповна, — заперечила Наталя, ледь усміхнувшись. — Тож припини нести нісенітниці.

— Це ти припини! — жартома розлютилася Настя. — Ми з тобою найкращі подруги! І давай назавжди перестанемо рахувати, хто і що кому винен. Я допомагаю тобі просто тому, що так потрібно. Так велить мені моє серце. Ти мене зрозуміла?

— Дякую тобі… — Наталя міцно обійняла подругу. На очах жінки виступили щирі сльози вдячності.

У цей момент у дверному отворі з’явився усміхнений Кирило.

— Дівчата, до вас можна? — запитав чоловік. Але, побачивши сльози на обличчях жінок, остовпів: — Що знову трапилося?!

— Все добре! — шмигаючи носом і швидко витираючи сльози, відповіла Настя. — Скажімо так, ми просто поговорили по душах. Жіночі слабкості.

— Ох, ну й налякали ви мене, — видихнув Кирило з полегшенням. — Я вже подумав, у вас знову якась катастрофа.

— Усе справді добре, — усміхнулася Наталя. Вона раптом відчула себе неймовірно щасливою від того, що в неї є такі люди. Справжні друзі, які поруч не тільки в радості, але й у найбільших бідах.

— Так, швидко у ванну вмиватися! — по-доброму скомандував чоловік. — А потім бігом на кухню. Я напік вам просто шикарних млинців із домашнім сиром і заварив свіжу каву!

Після смачного і ситного сніданку подруги поїхали до лікарні відвідати Олену. По дорозі вони заїхали у великий столичний супермаркет і накупили цілий пакет свіжих фруктів та соків для своєї нової знайомої.

— Дівчатка, куди ви стільки всього набрали?! — побачивши величезний пакет із фруктами, Олена розплакалася від розчулення. Їй було неймовірно приємно, що майже незнайомі люди, та ще й дружина її колишнього коханця, так про неї піклуються.

Подивившись на Наталю заплаканими очима, жінка густо почервоніла.

— Мені так соромно перед тобою, Наталю…

— За що? — спохмурніла Наталя, сідаючи на стілець біля лікарняного ліжка.

— За Петра… — Олена опустила очі в підлогу. — Зустрічаючись із ним, я думала про тебе страшні гадості. Бажала тобі тільки найгіршого. Адже Петя щодня вливав мені у вуха, яка ти хвора, істерична жінка, і що в нього просто совість не дозволяє тебе кинути напризволяще.

— Олено! Не переймайся через ці дурниці, — Наталя м’яко усміхнулася. — Тобі зараз потрібно думати тільки про свою дитину і своє здоров’я. До речі, що каже твій лікар? Небезпека минула?

— Так, слава Богу, — Олена ніжно погладила свій живіт. — Коли Петро вчора так жорстоко відмовився від дитини, а потім ще й спровокував моє падіння… я думала, що втрачу малюка.

Голос жінки зрадливо затремтів, на очах знову виступили великі сльози.

— Гей, ти чого? — Настя підійшла ближче і погладила її по руці. — Усе ж обійшлося! У тебе зараз настає просто казкова пора — ти чекаєш малюка. Просто викинь із голови всі погані спогади про того негідника.

— Настя має рацію. Твоє маля — це просто величезний подарунок долі, — Наталя сама дивувалася своїм відчуттям. Вона абсолютно не відчувала злості чи ненависті до цієї жінки. Навпаки, вона була їй навіть вдячна за те, що Олена відкрила їй очі на справжню сутність Петра.

— Ви маєте рацію, — Олена вдячно усміхнулася крізь сльози. Вона, незважаючи ні на що, вже дуже любила свого малюка.

— Олено, можна поставити тобі одне дуже важливе запитання? — несподівано серйозно запитала Наталя.

— Так, звісно, — насторожилася майбутня мама.

— Тобі Петро бува не давав на зберігання відеореєстратор або маленьку карту пам’яті? Це питання просто не давало мені спокою всю ніч.

— Реєстратор із машини другого учасника тієї аварії? — різко уточнила Олена, її погляд став тривожним.

— Так. Він нам зараз життєво необхідний, — Наталя навіть затамувала подих. Раз Олена сама одразу зрозуміла, про що мова, значить реєстратор Єгора точно був у Петра!

— Змушена вас дуже засмутити, — важко зітхнула майбутня мама, опускаючи очі. — Петро і реєстратор, і карту пам’яті розбив молотком ущент і викинув у каналізацію відразу ж наступного дня, щоб не залишилося жодних доказів його вини…

— Звідки ти взагалі знаєш, що Петя був винен у цій аварії? — Настя звузила очі.

— Він мені сам якось проговорився. Сказав, що реєстратор йому «на пам’ять» віддав його найкращий друг Славко, поліцейський. Сказав, щоб Петя зробив із ним усе, що забажає, щоб урятувати свою шкуру, — чесно зізналася Олена, розкриваючи останні таємниці колишнього коханця.