12 військових псів заблокували труну командира і не рухалися, поки в залу не увійшла Вона – сама звичайна прибиральниця…
Генерал Коваль повернулася до нього.
— Вона — причина, чому ці собаки найкращі у світі, полковнику. Вона тренувала кожного з них. — Генерал зробила паузу. — І вона — дружина Максима.
Колір зійшов з обличчя Лисенка.
— Дружина?
— Позивний «Тиша». Вона працювала у вас під носом три місяці, і ніхто з вас навіть не здогадався.
У центрі зали Тамара нарешті підняла голову. Її очі були червоними, але голос — сталевим.
— Вони б не залишили його, — сказала вона, ні до кого конкретно не звертаючись. — Вони знали, що я прийду. Вони знали, що мені треба попрощатися. Максим вчив їх захищати те, що найважливіше. А для них… найважливішим була я. Тому вони чекали.
Савченко зробив крок уперед.
— «Тиша»… Тамаро. Нам треба поговорити про те, що сталося на кордоні.
— Я знаю. — Вона підвелася, і собаки синхронно змінили позиції, утворивши живий щит навколо неї. — Я знаю, хто його вбив. Я знаю це вже два тижні.
Тиша стала заглушливою. Коваль підійшла ближче.
— Хто?
Перш ніж Тамара встигла відповісти, двері з гуркотом відчинилися, і забіг капітан Денис.
— Пані Генерал! Штаб вимагає негайної доповіді щодо…
Він застиг на півслові. Його очі знайшли Тамару, що стояла в центрі, оточена псами, які весь ранок ігнорували його накази. Тепер ці пси дивилися на нього з інтенсивністю, від якої кров холонула в жилах.
Барон загарчав. Це був низький звук, майже інфразвук, але він заповнив кімнату загрозою. Поруч із ним піднявся Демон, оголивши ікла, що рвали кевлар.
Денис зробив крок назад, збліднувши.
— Що… що відбувається? Чому ця прибиральниця тут? І чому вони так на мене дивляться?
Голос Тамари був холодним, як лід.
— Тому що вони знають, капітане. Вони завжди знали.
— Знали що? Я не розумію.
— Ти був останнім, хто бачив Максима живим. — Вона рушила до нього, і собаки рушили разом із нею — хвиля м’язів і люті. — Ти мав бути на вахті тієї ночі. Ти мав прикривати його спину.
— Я прикривав! Був обстріл! Диверсійна група!
— Не було ніякого обстрілу. — Голос Тамари впав до шепоту, який був страшнішим за крик. — Журнали бойових дій чисті. Тепловізори не зафіксували нікого в секторі. Камери спостереження показують, як ти виходиш із бліндажа Максима о 02:17, рівно за сорок три хвилини до того, як знайшли тіло.
Вона зупинилася за метр від нього.
— А балістична експертиза, яку «випадково» засекретили? Куля, що вбила мого чоловіка, була випущена з пістолета «Форт-14». Твого пістолета.
Обличчя Дениса спотворилося — спочатку страхом, потім чимось набагато потворнішим.
— Ти не можеш цього довести. Звіт знищено.
