12 військових псів заблокували труну командира і не рухалися, поки в залу не увійшла Вона – сама звичайна прибиральниця…

— Я не можу, — сказала вона. — Тут усе нагадує про нього. І… є ще інші. Інші схеми, інші зрадники. Я знайшла дещо в телефоні Кам’янецького. Це була лише вершина айсберга.

Савченко зрозумів.

— Ти йдеш.

— Хтось мусить продовжувати роботу.

Вона вийшла на ґанок. Савченко відкрив вольєр, і Барон вибіг до неї. Тамара опустилася на коліна, притиснувшись лобом до його лоба.

— Я не можу взяти тебе туди, куди я їду, друже. Там занадто небезпечно.

Пес тихо скавучав, лижучи її руки.

— Ти маєш залишитися. Ти потрібен тут. Ти маєш вчити молодняк. Ти маєш берегти пам’ять про Максима.

Вона підвелася. Савченко поклав руку їй на плече.

— Він чекатиме. Скільки треба.

Тамара сіла у свою непримітну сіру машину. Вона не озиралася, бо знала: якщо озирнеться, то не зможе поїхати.

У дзеркалі заднього виду вона бачила силует підполковника і поруч із ним — чорну, могутню фігуру пса, що дивився їй услід.

Попереду була дорога. Попереду була нова війна — тиха, невидима війна за правду. Ця історія нагадує нам, що справжня сила ніколи не кричить про себе. Прибиральниця може виявитися офіцером розвідки, а вдова — воїном. Іноді ті, хто стоїть мовчки в тіні, охороняють світло найвідданіше.

⚠️ Дисклеймер: Ця історія є художнім твором. Усі імена, персонажі, місця та події є плодом уяви автора або використані у фіктивному контексті. Будь-який збіг з реальними особами (живими чи померлими) або реальними подіями є суто випадковим.