«Ти навіть ходити не можеш!» — сміявся чоловік, представляючи гостям свою вагітну коханку. Він і гадки не мав, що я готова викрити всю правду…

Величезна бальна зала готелю Fairmont Grand Hotel Kyiv на Поштовій площі потонула в такій тиші, що було чути, як дзвенять кубики льоду в келихах.

Катерина Бондар сиділа у своєму інвалідному візку, з ідеально рівною спиною, і мовчки спостерігала за сценою, яка розгорталася перед нею. Її чоловік, Олексій, по-хазяйськи обіймав за талію свою вагітну коханку.

І все це відбувалося на очах у двох сотень приголомшених гостей — вершків київського бомонду, інвесторів та політиків.

— Я хочу представити вам усім Вероніку, — оголосив Олексій. Його голос, зазвичай впевнений і поставлений для презентацій нерухомості, зараз вібрував від неприхованої гордості. — Не просто як нового креативного директора нашої компанії, а як матір моєї майбутньої дитини. Вона — це те майбутнє, про яке я завжди мріяв.

Спалахи камер засліплювали, відбиваючись у панорамних вікнах з видом на нічний Дніпро. Олексій подивився просто на Катерину, свою дружину, з якою прожив дванадцять років.

У його погляді не було ані сорому, ані жалю. Лише холодний мікс зневаги та того особливого, липкого співчуття, з яким дивляться на щось зламане і непотрібне.

— Іноді, — продовжив він, піднімаючи келих із шампанським, — життя дає нам другий шанс на щастя.

В очах Катерини заблищали сльози, але сталося непередбачуване. Вона посміхнулася. Це була ледь помітна, холодна посмішка, яка змусила Олексія на мить здригнутися, наче від раптового протягу.

Ще три роки тому Катерина та Олексій Бондарі були «золотою парою» столичної архітектурної сцени. Їхній сучасний пентхаус на Печерських пагорбах був ідеальним відображенням їхнього успіху — багато скла, світла та амбіцій.

Олексій був харизматичним «ділком», обличчям компанії «Бондар Девелопмент». Він вмів домовлятися з найскладнішими чиновниками, вибивати дозволи на будівництво в історичному центрі та зачаровувати іноземних інвесторів.

Катерина ж була тихим генієм, «мозком» їхнього бізнесу. Саме її архітектурні проєкти вигравали європейські конкурси та змінювали скайлайн Києва.

Вони були ідеальною командою. Як казала їхня спільна подруга Діана: «Олексій вмів продавати мрію, а Катя знала, як побудувати реальність, яку він обіцяв».

Але все змінилося одного дощового вівторка в листопаді.

Нещасний випадок на будівництві елітного ЖК «Дніпровські Вежі» не мав статися. Катерина була фанатично віддана правилам безпеки. Проте того дня тимчасова платформа, на яку вона ступила для інспекції 14-го поверху, раптово обвалилася. Падіння було страшним.

— Спочатку ми взагалі не давали прогнозів, чи зможе вона сидіти, не те що ходити, — пояснював пізніше професор Розенко, провідний нейрохірург, який збирав її хребет по частинах.

Після трьох складних операцій та місяців виснажливої реабілітації у Феофанії, Катерина могла долати короткі відстані за допомогою ходунків. Але для повноцінного життя вона залишалася прикутою до візка.

Її напружений графік — наради, авторський нагляд, відрядження до Відня та Лондона — змінився на нескінченні процедури та консультації лікарів.

А Олексій, чоловік, який клявся бути з нею «в радості і в горі», почав віддалятися. Спочатку це було майже непомітно — він просто «затримувався на об’єктах».

Для зовнішнього світу Олексій Бондар залишався взірцем. Він найняв найкращих доглядальниць, переобладнав їхній дім, встановив ліфт і пандуси. На благодійних вечорах він виголошував промови, що вичавлювали сльози у світських левиць.

— Моя дружина — боєць, — говорив він, по-власницьки кладучи руку їй на плече. — Її стійкість надихає мене щодня.

Але вдома панувала інша реальність. Холодні розмови, окремі спальні та зростаюча прірва відчуження.

На благодійному вечорі Катерина сиділа трохи осторонь, сховавши візок за пишною композицією з гортензій. Звідси вона бачила, як Олексій «працює» з залом.

У свої 42 роки він виглядав бездоганно: дорогий костюм, впевнена постава. Він саме спілкувався з Оленою Левченко, впливовою чиновницею з містобудування.

Телефон Катерини вібрував. Повідомлення від Марини, її реабілітолога:

— Не забудь про ліки о 22:00. Як ти там, тримаєшся серед цього пафосу?

Катерина ледь помітно всміхнулася. Марина була, мабуть, єдиною людиною, яка не дивилася на неї з жалістю.

— Дивлюся, як Олексій чаклує, — відписала вона. — Я тут як меблі.

— Їм же гірше, — миттєво відповіла Марина. — Завтрашній сеанс о другій в силі? Спробуємо нову методику.

Катерина хотіла відповісти, але побачила, що Олексій веде чиновницю до неї.

— А ось і творчий геній нашої інклюзивності, — Олексій промовив це тоном турботливого опікуна. — Моя дружина наполягає, щоб кожен проєкт «Бондар Девелопмент» був доступним для всіх.

— Це просто здоровий глузд, — відповіла Катерина, тримаючи марку. — Будинки мають бути для людей.

— Захоплююся вами, — прощебетала чиновниця. — Олексій розповідав про вашу трагедію. Так сумно, коли кар’єра обривається на зльоті.