Багатій узяв шлюб із простою садівницею, щоб утерти носа колишній! Та в першу шлюбну ніч він завмер від подиву…
У наступні місяці життя Максима Данилова змінилося кардинально. Він зробив те, що раніше вважав неможливим — делегував левову частку повноважень у компанії своїм заступникам. Тепер його вечори належали не нарадам і звітам, а купанню Марка та прогулянкам з візочком.
Олеся теж не сиділа склавши руки. За підтримки чоловіка вона відкрила власну студію ландшафтного дизайну. Її проєкт «Сад Олесі» — той самий сквер на Відрадному — став її візитівкою. Тепер вона створювала красу не для багатих особняків за високими парканами, а для звичайних людей, перетворюючи сірі двори спальних районів на оазиси.
А що ж Каріна?
Дізнавшись про народження спадкоємця і побачивши фото щасливої сім’ї на обкладинці журналу (цього разу стаття була про благодійність, а не про скандали), вона зрозуміла, що гра закінчена. Її спроби маніпулювати, розпускати плітки та інтригувати розбилися об просту істину: справжні почуття неможливо знищити отрутою. Вона тихо зникла з їхніх радарів, поїхавши шукати щастя — або нового спонсора — десь на лазурових берегах Монако. Але в історії Максима та Олесі для неї більше не було місця. Навіть у виносках.
Одного теплого літнього вечора вони сиділи в саду. Марко спав у візочку під розлогою липою. Максим і Олеся пили чай, насолоджуючись тишею, яку порушували лише цвіркуни.
— Знаєш, — задумливо промовила Олеся, дивлячись на квітучі троянди. — Коли я вперше прийшла сюди працювати, я думала, що це місце холодне і мертве. Як музей.
— Воно таким і було, — погодився Максим, обіймаючи її за плечі. — Поки ти не принесла сюди життя.
— Як думаєш, Марко любитиме квіти? — запитала вона, схиливши голову йому на плече.
Максим посміхнувся, дивлячись на сина.
— Він любитиме те, що справжнє. Бо в нього найкраща мама, яка навчить його відрізняти бур’яни від квітів. І в саду, і в людях.
Сонце повільно ховалося за обрієм, фарбуючи небо в рожеві та золоті кольори. Їхнє життя не обіцяло бути ідеальним — будуть і сварки, і труднощі, і безсонні ночі. Але тепер вони знали головне: вони більше не грають ролі. Вони живуть. І в цьому їхня найбільша перемога.
