Багатій узяв шлюб із простою садівницею, щоб утерти носа колишній! Та в першу шлюбну ніч він завмер від подиву…

Зала завмерла. Кілька людей, що стояли поруч, перезирнулися. Ніхто не очікував, що Максим Данилов так відкрито принизить колишню заради «простої» дружини. Каріна зблідла, її ідеальна маска тріснула. Вона розвернулася і, ледь стримуючи сльози люті, втекла в натовп.

По дорозі додому в машині панувала тиша, але вона була вже не гнітючою, а теплою.

— Ти не мусив цього робити, — тихо сказала Олеся.

— Мусив, — відповів він, не відриваючи погляду від нічної дороги. — Я не дозволю нікому тебе ображати.

Але життя готувало їм ще один поворот.

Через тиждень Олеся сиділа на краю ванни, стискаючи в руках пластиковий тест. Дві чіткі рожеві смужки.

Вагітна.

Світ навколо похитнувся. Страх, невпевненість, але й дивна, тепла іскра радості — все змішалося в один коктейль. Вона згадувала ту єдину ніч після прийому в Одесі, коли емоції взяли гору над розумом… Але що скаже Максим? Він розважливий, холодний планувальник. Дитина не входила в умови контракту. Він подумає, що вона спеціально це зробила, щоб прив’язати його до себе, щоб витягнути більше грошей.

Вона вийшла в сад, де Максим читав новини на планшеті, сидячи в плетеній альтанці.

— Нам треба поговорити, — її голос був ледь чутним.

Він відклав планшет, помітивши її блідість.

— Щось із мамою? Лікарі щось знайшли?

— Ні, з мамою все добре. Це… про нас. — Вона набрала повні груди повітря. — Я вагітна.

Тиша, що запала в альтанці, була важчою за свинець. Максим не ворухнувся. На його обличчі промайнув цілий спектр емоцій: шок, недовіра, розгубленість.

— Ти впевнена? — нарешті запитав він. Голос його сів.

— Так. — Олеся схрестила руки на грудях, захищаючись. — Я… я не хочу нічого від тебе вимагати. Я народжу цю дитину для себе. Я не хочу, щоб ти думав, ніби я використовую це для маніпуляцій чи шантажу.

Максим встав і почав ходити по альтанці. Він звик контролювати все: курси валют, терміни здачі об’єктів, людей. Але це… Це була змінна, яку він не врахував. Але, дивлячись на перелякану Олесю, він відчув, як у ньому прокидається щось нове. Відповідальність. Але не тягар, а щось інше.

— Не смій так говорити, — різко зупинився він перед нею. — Це і моя дитина теж. Я не той, хто тікає від відповідальності.

— Але контракт…

— До біса контракт! — вигукнув він. — Ми говоримо про життя. Про нашу дитину.

Він підійшов ближче, і його погляд пом’якшав. Вперше за довгі роки він не знав, що робити далі, але точно знав, що не покине її.

Однак секрети в їхньому колі довго не живуть. Чутки про візит Олесі до приватної клініки швидко розлетілися. Каріна, яка мала своїх інформаторів скрізь, побачила в цьому свій останній шанс.

На благодійному аукціоні вона знову підійшла до Максима, коли Олеся відійшла припудрити носика.

— Вітаю, татусю! — прошипіла вона йому на вухо. — Чула новини. Швидко вона тебе окільцювала. Браво. Дитина — це класичний хід для таких дівчаток. Тепер ти нікуди не дінешся, еге ж? Аліменти, спадщина… Вона розіграла цю партію краще за тебе.

Максим повільно повернув до неї голову. Його очі були спокійні, і це лякало більше, ніж гнів.

— Ти знаєш, Каріно, у чому твоя проблема? Ти міряєш усіх по собі. Ти бачиш скрізь розрахунок, бо сама здатна лише на нього. Але Олеся — не ти. І дякувати Богу за це.

— Ти сліпий дурень, — виплюнула Каріна. — Вона тебе використає і викине.

— Ні, — усміхнувся він. — Це ми з тобою використовували людей. А вона… Вона вчить мене жити. А тепер зникни з мого життя остаточно.

Тієї ночі в спальні Олесі Максим сів на край ліжка.

— Каріна знає, — сказав він.

Олеся здригнулася.

— Вона спробує використати це проти нас?

— Вона вже спробувала. І програла. — Він накрив її руку своєю. — Їй не вдасться нас посварити. Ми впораємося.

Олеся подивилася на нього і вперше відчула: вона більше не одна в цьому холодному будинку.

Ранок у Козині видався похмурим. Небо затягнуло сірими хмарами, і дрібний дощ почав накрапати на панорамні вікна. Олеся сиділа за столом, бездумно гортаючи стрічку новин у телефоні, намагаючись відволіктися від тривоги, що гризла її зсередини.

Раптом телефон Максима, що лежав на іншому кінці столу, вибухнув серією сповіщень. Він підняв слухавку, і його обличчя миттєво посіріло.

— Як це потрапило в мережу?! — гаркнув він у трубку так, що Олеся здригнулася. — Знайдіть, хто злив документи, і знищіть їх! Мені байдуже, скільки це коштуватиме!

Він кинув телефон на стіл і провів долонями по обличчю.

— Що сталося? — тихо запитала Олеся, вже передчуваючи біду.

— Хтось злив наш шлюбний контракт у Telegram-канали, — глухо відповів він. — З усіма сумами, умовами та медичними виписками твоєї мами.