Багатій узяв шлюб із простою садівницею, щоб утерти носа колишній! Та в першу шлюбну ніч він завмер від подиву…

Ранок почався як зазвичай для Олесі — з чашки трав’яного чаю на терасі. Осіннє сонце ледве пробивалося крізь високі сосни Козина, кидаючи довгі тіні на ідеальний газон. Спокій порушила Тамара Іванівна. Домоправителька підійшла з кам’яним виразом обличчя і простягнула кремовий конверт.

— Це вам, пані. Кур’єр залишив на прохідній.

Олеся здивовано підняла брови. На конверті не було зворотної адреси, лише її ім’я, виведене каліграфічним почерком. Відкривши його, вона витягла аркуш цупкого паперу. Послання було коротким і било під дих:

«Ти ніколи не станеш однією з нас. Припини цей спектакль, поки не стало надто пізно. Повертайся на свою Троєщину, де тобі й місце».

Ці слова відлунювали в голові, як удари молота. Олеся глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. Страх змішався з обуренням. Останнє, чого вона хотіла — це щоб Максим дізнався. Він міг сприйняти це як її слабкість, як доказ того, що вона не справляється з роллю. Або, що ще гірше, використати це, щоб розірвати контракт, коли гроші на лікування мами були так потрібні.

Вона сховала записку в глибину шухляди свого туалетного столика, вирішивши ігнорувати погрози. Але це був лише початок. У наступні дні конверти з’являлися знову і знову. Їх підкидали в поштову скриньку, залишали на капоті машини. «Самозванка», «мисливиця за грошима», «утриманка». Кожне слово було просякнуте отрутою.

Тим часом Каріна не збиралася здаватися. Вона діяла відкрито і нахабно. Одного дня вона без попередження увірвалася в офіс Максима в бізнес-центрі «Гулівер». Секретарка намагалася її зупинити, але Каріна просто відмахнулася від неї, як від настирливої мухи.

— Максиме, нам треба поговорити, — заявила вона, падаючи в шкіряне крісло навпроти нього і закидаючи ногу на ногу. Вигляд на центр Києва за панорамним вікном був їй байдужий.

— Я зайнятий, Каріно, — холодно відповів він, навіть не піднявши погляду від документів. — У тебе дві хвилини.

Вона посміхнулася своєю фірмовою хижою посмішкою.

— Ти ж знаєш, що це не так. Ти зайнятий тим, що намагаєшся переконати весь світ — і себе заодно — що щасливий з цією… простачкою.

Максим нарешті подивився на неї. Його погляд став крижаним.

— Чого ти хочеш?

— Я просто переживаю за тебе, — промуркотіла вона з награною невинністю. — Всі знають, що Олеся не тягне цей рівень. Вона тягне тебе на дно, Максиме. Ще не пізно все виправити. Повернися до тих, хто тебе розуміє.

— Виправити що? — він схрестив руки на грудях. — Ти думаєш, що можеш просто стерти свою зраду?

Каріна нахилилася ближче через стіл, її голос став тихішим, спокусливішим.

— Ти ж досі думаєш про мене. Цей шлюб — брехня, фарс. Ти і я — ми однієї крові. Хижаки. А вона — жертва.

— Ти помиляєшся, — твердо відрізав Максим. — А тепер вийди. Охорона виведе тебе, якщо ти не зробиш це сама.

Каріна пішла, грюкнувши дверима, але її слова залишили неприємний осад. Того вечора Максим повернувся додому пізніше звичайного. Зайшовши до кімнати Олесі, щоб забрати теку з документами, яку він випадково залишив там вранці, він помітив прочинену шухляду. Звідти виглядав край того самого кремового конверта.

Цікавість перемогла. Він дістав стос листів. Прочитавши їх, Максим відчув щось несподіване — не роздратування, а глуху, гарячу лють. Він впізнав цей стиль. Жорстокість, загорнута в елегантну обгортку. Це почерк його світу, світу, який він сам створив.

На наступний ранок, коли Олеся спустилася до сніданку, він поклав листи на стіл перед нею.

— Чому ти мовчала? — запитав він прямо.

Олеся завмерла. Її обличчя спалахнуло.

— Це тебе не стосується, — вона простягнула руку, щоб забрати папери, але він накрив їх своєю долонею.

— Це стосується мене. Ти моя дружина, Олесю.

— Це не справжній шлюб, пам’ятаєш? — вигукнула вона, і голос її затремтів. — Це контракт! Чому тобі має бути не байдуже? Ти найняв мене грати роль, я її граю. Погрози — це частина мого гонорару, так?

Максим замовк. У нього не було простої відповіді. Він не знав, чому йому не все одно, але думка про те, що хтось цькує цю жінку, викликала в нього бажання трощити стіни.

— Я не дозволю нікому поводитися з тобою так, — нарешті сказав він, дивлячись їй у вічі. — Незалежно від того, що написано в контракті. Ти під моїм захистом.

Олеся дивилася на нього, вражена. Вперше вона відчула, що за маскою цинічного бізнесмена ховається чоловік, здатний на вчинок.

Через кілька днів, на відкритті виставки в «Мистецькому Арсеналі», напруга досягла апогею. Каріна, звісно ж, була там. Вона підійшла до них з келихом просекко, сяючи діамантами та зловтіхою.

— Олесю, люба! — вигукнула вона так голосно, щоб почули всі навколо. — Чула, ти відкрила для себе світ високого мистецтва? Дивно, як швидко ти адаптувалася. Особисто я б на твоєму місці почувалася тут… зайвою. Як бур’ян серед орхідей.

Перш ніж Олеся встигла відповісти, Максим зробив крок уперед, затуляючи її собою. Він обійняв Олесю за плечі — владним, захисним жестом.

— Ти маєш рацію в одному, Каріно, — його голос був спокійним, але лунав як вирок. — Це справді дивно. Дивно, як Олеся, не маючи твоїх статків і зв’язків, має більше гідності й сили, ніж ти коли-небудь мала. Вона справжня. А ти — лише тінь минулого.