Багатій віддав ключі від маєтку незнайомці з дитиною. Те, що він знайшов у вітальні після повернення — шокувало всіх!

— Привіт, маленька. Підемо додому?

Олена дивилася на цю сцену, і останній лід у її серці розтанув. Вона зрозуміла, що цей чоловік, попри всі свої помилки, щирий. І що вона готова ризикнути ще раз — заради доньки і заради себе.

— Ми згодні, — сказала вона, витираючи сльози.

Коли вони повернулися в Конча-Заспу, будинок більше не здавався холодним. Тепер це був дім.

Вікторія, дізнавшись про їхнє примирення, спробувала влаштувати скандал телефоном, але Олександр просто змінив номер. Вона залишилася в минулому, разом зі своїми інтригами та фальшивими цінностями.

Минули роки. Олександр дотримав слова. Олена відновилася в університеті і стала блискучим дитячим кардіологом, поєднуючи роботу в його благодійному фонді з навчанням. Вона більше не була жертвою обставин — вона стала рівноправним партнером, жінкою, якою захоплювалися.

Для Софійки Олександр став не просто опікуном. Він став батьком. Він був тим, хто навчив її кататися на велосипеді в парку “Наталка”, хто читав їй казки на ніч і хто завжди був поруч.

Одного сонячного дня, коли вони гуляли ботанічним садом на Печерську, Софійка, якій вже виповнилося чотири рочки, підбігла до нього з букетом жовтого листя.

— Тату, дивись, яке гарне! — вигукнула вона.

Олександр підхопив її на руки, відчуваючи, як щастя переповнює його.

— Найгарніше у світі, доню.

Він подивився на Олену, яка йшла поруч і усміхалася йому тією самою ніжною усмішкою, що й у першу ніч їхньої зустрічі. Дощ, який колись звів їх разом на перехресті двох світів, давно закінчився. Тепер у їхньому житті світило сонце.