Багатій віддав ключі від маєтку незнайомці з дитиною. Те, що він знайшов у вітальні після повернення — шокувало всіх!

Коли перші промені осіннього сонця несміливо пробилися крізь важкі штори, Олена розплющила очі. Кілька секунд вона не могла зрозуміти, де знаходиться. М’яка, як хмара, постіль, запах лаванди та ідеальна тиша — це було так не схоже на гуркіт трамваїв та протяги, до яких вона звикла за останні місяці.

Поруч мирно сопіла Софійка. Її маленька долонька міцно стискала край ковдри. Олена обережно, щоб не розбудити доньку, провела рукою по її волоссю. Це був момент абсолютного спокою, про який вона мріяла так довго. Але разом із пробудженням, як холодна хвиля, накотилися спогади.

Олена ніколи не думала, що опиниться на дні. Ще два роки тому вона була однією з найкращих студенток медичного університету імені Богомольця. Її життя було чітко розплановане: інтернатура, робота кардіологом, порятунок життів. Вона, дівчина з простої родини з-під Вінниці, звикла досягати всього сама.

Але життя внесло свої жорстокі корективи.

Все почалося зі дзвінка о другій ночі. Поліція. Траса Київ-Чоп. Лоб в лоб. Її батьки поверталися додому і загинули миттєво. Той дзвінок розколов її світ навпіл. Олена залишилася одна у великому місті, без підтримки, з болем, що розривав груди.

Саме в цей момент вразливості у її житті з’явився Кирило. Він був старшим, впевненим у собі, працював у якійсь «перспективній IT-компанії». Він красиво говорив, дарував квіти і, здавалося, розумів її без слів. Олена, яка відчайдушно потребувала опори, довірилася йому. Вона переїхала до нього в орендовану квартиру на Позняках, віддавши своє серце і контроль над життям у його руки.

Але «казка» тривала недовго. Кирило виявився гравцем. Не в казино, а в життя. Він постійно вкладався у сумнівні стартапи, криптовалюту, «швидкі схеми». Спочатку зникли її заощадження, відкладені на навчання. Потім почали зникати речі з дому.

Коли Олена сказала, що вагітна, вона сподівалася, що це змінить його. Що він схаменеться. Натомість Кирило влаштував скандал.

— Ти хочеш повісити на мене цей тягар? У мене зараз проблеми з інвесторами, а ти зі своїми пелюшками! — кричав він.

Він пішов наступного ранку, забравши все цінне, що залишалося, і залишивши її з боргами за оренду та розбитим серцем. Власниця квартири, дізнавшись, що платити нічим, виставила її за двері за два дні.

Олена намагалася боротися. Вона мила підлогу в під’їздах, роздавала листівки біля метро «Льва Толстого», ночувала у знайомих, доки ті не почали натякати, що дитина заважає. Київ, місто великих можливостей, перетворився для неї на кам’яні джунглі, де кожен був сам за себе. Гордість не дозволяла їй просити, але коли Софійка захворіла, Олена переступила через себе і вийшла на вулицю з простягнутою рукою.

Сльоза скотилася по її щоці, впавши на подушку. Вона швидко витерла очі. «Не зараз. Зараз ти в безпеці», — сказала вона собі.

Вона встала, прийняла душ і спустилася на кухню приготувати сніданок для Софійки. У цьому величезному, порожньому будинку вона почувалася дивно, ніби порушниця, але щасливий сміх доньки, яка повзала по теплому паркету вітальні, розвіював страхи.

Олександр повернувся раніше, ніж планував. Рейс затримали через погоду, а зустріч перенесли в Zoom. Він міг би залишитися в офісі, але якась невідома сила тягнула його додому, до Конча-Заспи.

Відчинивши вхідні двері, він завмер. Зазвичай його будинок зустрічав його стерильною тишею та запахом дорогого освіжувача повітря. Сьогодні ж у повітрі витав аромат чогось домашнього — здається, смажених грінок? А з вітальні лунав звук, якого ці стіни ніколи не чули — дзвінкий дитячий сміх.

Олександр тихо пройшов коридором і зупинився у дверях.

Картина, що відкрилася йому, змусила його серце стиснутися. Олена сиділа на килимі, граючись із Софійкою. Вона знайшла десь старого плюшевого ведмедя — здається, подарунок від партнерів, який Олександр збирався викинути, але забув. Дівчинка намагалася схопити іграшку, заливаючись сміхом, а Олена дивилася на неї з такою ніжністю, що у Олександра перехопило подих.

У цій простій сцені було стільки життя, стільки справжнього тепла, що весь його бізнес, усі мільйонні угоди раптом здалися чимось другорядним, бляклим. Він відчув гострий укол самотності, яку роками маскував роботою.

Раптом Олена відчула чийсь погляд і рвучко обернулася. Побачивши господаря будинку, вона злякано підхопилася, притискаючи до себе дитину, наче її заскочили на місці злочину.

— Олександре… Ви вже повернулися? — її голос тремтів. — Вибачте, ми тут… ми нічого не чіпали, тільки ведмедика… Я зараз же приберу.

— Не треба, — тихо сказав він, роблячи крок уперед. Його голос був м’яким, зовсім не таким, яким він віддавав накази підлеглим. — Не зупиняйтеся. Їй весело.